ІРЕ́ЦЬКИЙ Віктор Якович (справж. — Глікман; ін. псевдоніми — Іріксон, Старозавітний; 01(13). 09. 1882, Харків — 16. 11. 1936, Берлін) — прозаїк, критик, журналіст. Навч. у Київ. політех. ін­ституті (1901–05; у лютому 1902 був від­рах. за участь у студент. заворуше­н­нях, після 2-х місяців арешту вступив знову). На поч. 20 ст. почав друкувати свої оповіда­н­ня у пресі, зокрема в «Киевской газете». Від 1906 — у С.-Петербурзі. 1906–08 — вільний слухач С.-Петербур. університету, 1911–15 від­відував лекції у С.-Петербур. археол. ін­ституті. У цей період у г. «Речь» та її додатку «Ил­люстрирован­ная неделя» опублікував свої перші бібліогр. замітки, присвячені пере­важно зх.-європ. літературі, згодом — один із по­стій. літ. критиків цієї газети. Спів­працював також у тогочас. журналах та газетах — «Вестнике Европы», «Современ­ном мире», «Сатириконе». Перші оповіда­н­ня І. стосувалися пере­важно сільс. життя: «Ожи­дание» («Речь», 1906, 2 апр.) роз­повід­ає про селян. заколот, «Мамонт» («Современ­ный мир», 1908, № 2) — про непоро­зумі­н­ня між поміщиками та селянами з їхніми архаїч. пере­кона­н­нями, «Книга без конца» (там само, 1912, № 3) — про столипін. страти, «Стран­ники» («Вестник Европы», 1914, № 2) — про роз­лад у колись міцних дворян. сімʼях. Майстерність побудови сюжету виявилася й у творах на ін. теми: «Опасный путь» («Солнце Рос­сии», 1914, № 42–43) — військ. оповіда­н­ня, створене у пригодниц. жанрі, «Белая ночь» («Новая жизнь», 1915, № 5) — про стосунки між чоловіком і жінкою. 1910 отримав Гоголів. премію на конкурсі Товариства любителів рос. словесності. Висвітлював події, які від­бувалися після Лютн. революції. 1917 у Петро­граді (нині С.-Петербург) опублікував брошури «Охранка» і «Романовы», 1916 і 1921 — зб. оповідань «Суета» і «Гравюры». Був спів­засн. Всерос. професій. спілки письмен­ників, одним із кер. петрогр. Будинку літераторів. Восени 1922 І. з групою ві­домих учених і громад. діячів вислали з СРСР за кордон, де його творчість посідала помітне місце у рос. еміграц. літ-рі. Протягом на­ступ. років опублікував низку статей, рецензій, оповідань у рос. газетах Берліна, Риґи, Нью-Йорка, а також романи «Похитители огня» (Берлин; Лейпциг, 1925), «Наследники» (Берлин; Рига, 1928), «Холодный уголь» (Берлин, 1930), «Плен­ник» (Берлин, 1931); повість «Прибежище» (Рига, 1931), зб. оповідань «Коварство и любовь» (Берлин, 1936). Посмертно ви­йшла зб. оповідань «Она» (Берлин, 1937).