ІСАХА́НОВ Генріх Давидович (16. 09. 1933, Баку) — режисер, спів­ак (бас), театро­знавець, педагог. Чоловік Н. Ісаханової. Канд. мистецтво­знавства (1986), професор (1993). Заслужений артист Узбец. РСР (1964). Лауреат Всесоюз. конкурсу вокалістів ім. М. Глінки (Москва, 1968). Закін. Одес. політех. ін­ститут (1956), Ленінгр. консерваторію (нині С.-Петербург, 1964 — вокал; 1972 — режисура муз. театру). 1960–66 — соліст Узбец. театру опери та балету ім. А. Навої (Ташкент). 1969–97 (з пере­рвою) — в Одес. консерваторії: реж. опер. студії, професор кафедри опер. під­готовки. 1970–74 — реж. Театру опери та балету ім. М. Глінки, водночас 1971–74 — викладач Ін­ституту культури (обидва — м. Челябінськ, РФ). Читав лекції з історії опер. театру й теорії режисури у Держ. ін­ституті театр. мистецтва (Москва) та ін. ВНЗах. Автор статей «“Фауст” Ш. Гуно. Авторский замысел и сценическое воплощение» // «Вопр. опер. драматургии», Москва, 1975; «Мифы оперных стереотипов» // «Сов. музыка», 1989, № 10; у ж. «Театр» — «Вчерашние кадры для поза­вчерашнего театра» (1990, № 3), «Метаморфозы Мариинки» (1991, № 10), «Призрак оперного режис­сера» (2007, № 30). По­ставив опери: «Весі­л­ля Фіґаро» В.-А. Моцарта, «Севільський цирульник» Дж. Рос­сіні, «Фауст» Ш. Ґуно (партія Мефістофеля), «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Заручини в монастирі» С. Прокофʼєва. Серед учнів — А. Капустін, І. Яценко. Від 2002 — у Мюнхені.