І́СТИН­НО-ПРАВОСЛА́ВНА ЦЕ́РКВА (ІПЦ) Інша назва — Катакомбна Церква. Першим після син­одального періоду й остан­нім патріархом ІПЦ, чиє канонічне та юридичне становище ніхто не заперечував, був патріарх Московський і всієї Росії Тихон (Бєлавін; канонізований РПЦ 1989). Під­ставою існува­н­ня ІПЦ після його смерті 1925 був затверджений ним Указ № 362 від 20 листопада 1920, згідно з яким утворилася дуже складна система спадкоємності вищої церковної влади в РПЦ, що за умов богоборчої, ате­їстично налаштованої влади над­звичайно ускладнило по­ступ. Дублюючи по­станову Політбюро РКП(б), ще 14 липня 1922 Політбюро ЦК КП(б)У прийняло ріше­н­ня: «При­знать необходимым прои­звести развал церкви по клас­совому, национальному и тер­риториальному делению». Після смерті патріарха Тихона офіцери спец­служб зверталися до кожного з місцеблюстителів патріаршого престолу і їхніх за­ступників, що здебільшого пере­бували в увʼязнен­ні, з пропозицією ви­ступити із декларацією лояльності Церкви до радянської влади. Не­зважаючи на те, що РПЦ в СРСР була практично поза законом, а її числен­ні клірики ре­пресовані, проте від­повід­альні пред­ставники вищої церковної влади від­мовилися від пропозиції щодо «рятівної» декларації, яка начебто могла дати шанс на офіційне існува­н­ня Церкви. 29 липня 1927 митрополит Нижньогородський Сергій (Страгородський) і 8 близьких до нього єпис­копів ви­ступили з заявою: «Мы хотим быть Православными и в то же время со­знавать Советский Союз нашей граж­данской родиной, радости и успехи которой — наши радости и успехи, а неудачи — наши неудачи», — від­тоді почалася історія офіційної РПЦ, інтереси якої мали дедалі більше спільного з інтересами світської влади, та історія ІПЦ, що такій позиції протистояла, існуючи, крім того, в режимі роз­колів та поділів. Напр., одна з чільних течій, йосифляни, одержала свою назву від імені митрополита Ленін­градського Йосифа (Петрових, 1872–1937), пере­міщеного 17 вересня 1927 на одеську кафедру, куди, однак, не ви­їхав, а на запит екзарха України, митрополита Київського і Галицького Михаїла (Єрмакова), від­повів, що це пере­міще­н­ня неканонічне. Церковні діячі ІПЦ прагнули в усій чистоті зберегти засади догматики, морального, порівняльного, пастирського й основного богословʼя, а також православної обрядовості. У сфері ІПЦ широко роз­винулася церковна публіцистика, самвидавна. Можна припустити, що охорон­на чи консе­рвативна суть самого явища ІПЦ сприяла тому, що її соціальним стрижнем у тій чи іншій місцевості власне й були консе­рвативно налаштовані особи. Влада у 1920–30-х рр. наказувала під­ривати всі храми, що належали ІПЦ, а 1961 Рада у справах релігій опублікувала ін­струкцію, якою забороняла реєстрацію й легалізацію її парафій. Закономірно, що довгий час діяльність ІПЦ носила суворо кон­спіративний характер, напр. віруючі від­відували церкви, де від­правляли особисто зна­йомі їм священики старшого поколі­н­ня. Натомість ЗМІ до остан­ніх років існува­н­ня СРСР друкували контр­пропагандистські матеріали під виразними на­звами «Міф про “катакомбну церкву”» тощо, зокрема стверджуючи: «Керівники ІПЦ напучували віруючих, мовляв, Радянська влада ніщо інше, як “породже­н­ня сатани”, що вона знаменує собою на­ста­н­ня “кінця світу” і “страшного суду”. Вони закликали свою паству від­мовлятися від роботи в колгоспах і радгоспах, на радянських під­приємствах і в установах, забороняли дітям віруючих від­відувати школу» (г. «Вечірній Київ» від 7 січня 1982). Навіть документи РПЦ 1943–48 виявляють приховану полеміку з прибічниками ІПЦ. Через втрату багатьох документів основними джерелами для висвітле­н­ня історії ІПЦ є архівно-слідчі справи. Станом на 1996 парафії ІПЦ належали до 5-ти юрисдикцій і деяких інших течій: юрисдикція Російської Православної Вільної Церкви; Катакомбна Церква Істин­но Православних Християн в юрисдикції архі­єпис­копа Афінського Авксентія; юрисдикція Синоду архі­єпис­копа Андрія (ІПЦ Греції); Сибірська митрополія ІПЦ (автономна Церква, главу якої, єпис­копа Ішимського та Єнісейського Варуха, при­значив Синод УПЦ КП); Ген­надіївська гілка ІПЦ — послідовники митрополита Ген­надія (Сікача). Нині в Україні ІПЦ має 9 єпархій: Київську та Галицьку, Донецьку, Дні­пропетровську та Запорізьку, Дні­продзержинську, Черкаську та Одеську, Луганську, Херсонську та Миколаївську, Волинську, Кримську, до яких входять 17 зареєстрованих і 56 незареєстрованих парафій.