ІСТОРИ́ЧНА БІБЛІОТЕ́КА УКРАЇ́НИ Національна Заснована у липні 1939 в Києві як Державна історична бібліотека УРСР на базі книжкових фондів Антирелігійного та Історичного музеїв для сприя­н­ня роз­витку історичної науки і освіти, від жовтня 2009 — національна. Роз­ташована на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповід­ника. Під час другої світової війни більша частина книжкового фонду, алфавітні і систематичні каталоги, дослідже­н­ня «Бібліо­графія до історії України» були втрачені. У післявоєн­ні роки сформовано фонд історичної літератури, найцін­ніша частина — у від­ділі старо­друків, рідкісних та цін­них книг. Фонд становить понад 750 тис. примірників українськими, російськими, англійськими, німецькими, французькими, польськими та іншими мовами (палеотипи, колекції книг кириличного друку 16–17 століть, книг граж­данського друку 18–19 століть, російська сатирична періодика 1905–07, література з історії мистецтв тощо). Від 2003 отримує обовʼязковий примірник ви­дань історичної тематики. Най­старіша памʼятка — рукописне «Поминянїє» Києво-Печерської лаври (при­близно 1483–1526); унікальною є книга «De natura deorum» Цицерона («Про природу богів»; ви­дана 1523 А. Мануцієм), Острозька Біблія 1580–81, «Рос­сійская грам­матика» М. Ломоносова (1755), прижит­тєве ви­да­н­ня «Енеида на малорос­сійскій языкъ пере­лиціован­ная И. Котляревскимъ» (частина 1, 1808; обидва — Санкт-Петербург) та ін. Довід­ково-бібліо­графічний апарат: каталоги та картотеки, бази даних. Пріоритетні напрями роботи: від­бір рукописних книг, рідкісних та цін­них ви­дань до Державного реєстру національного культурного на­дба­н­ня, перед­баченого «Про­грамою збереже­н­ня бібліотечних і архівних фондів»; науковий аналіз та про­гнозува­н­ня роз­витку історико-крає­знавчої бібліотечної діяльності. У 1960–70-х роках очолила роботу бібліотек України з бібліотечно-бібліо­графічного забезпече­н­ня під­готовки енциклопедичного ви­да­н­ня «Історія міст і сіл УРСР» (у 26 томах): фахівцями Бібліотеки роз­роблено ін­структивно-методичні матеріали зі створе­н­ня джерельної бази для авторських колективів цього ви­да­н­ня у регіонах країни; під­сумком стала «Зведена картотека матеріалів з історії міст і сіл України» (близько 300 тис. описів), а також історико-крає­знавчі бібліо­графічні покажчики, зокрема про памʼятки історії та культури всіх областей, Києва і Севастополя. Від 1968 укладає щорічний науково-допоміжний бібліо­графічний покажчиків «Історія України». Видала ретро­спективні науково-допоміжні посібники: «Українська народна декоративно-вжиткова творчість: Бібліо­графічний покажчик публікацій 1975–1985 років» (Київ; Опішне, 1990), «Історія інтелігенції Української РСР 1917–1990 років» (1991), «Історичне крає­знавство в Україні: Пита­н­ня теорії і практики», «Ре­пресії 20–30–40-х і початку 50-х років на Україні» (обидва — 1992), «Теорія, методика і практика бібліотечного крає­знавства» (1997; 2007), «Матеріали до бібліо­графії Києво-Печерської лаври» (2006), «Політичні ре­пресії радянської доби в Україні» (2008); методичний посібник «Крає­зна­вча діяльність бібліотек» (2002), від 1990 щорічно випускає інформаційний бюлетень «Крає­зна­вча робота в бібліотеках України», організувала електрон­ні бази даних «Крає­знавчі бібліо­графічні ресурси бібліотек України», «Теорія, методика і практика бібліотечного крає­знавства». Спів­організаторка науково-практичних конференцій, зокрема «Роль бібліотек монастирів, соборів та інших установ у роз­витку культури України» (1993), «Бібліотеки у роз­витку історичної науки в Україні» (1994), «Бібліотечне крає­знавство у від­новлен­ні історичної памʼяті народу України» (1997), «Історія наукових бібліотек у контекс­ті історії, культури, освіти в Україні» (1999), «Державна історична бібліотека України: історія, сучасність, майбутнє» (2009). Генеральний директор — А. Скорохватова (від 2007).