ІСХА́К Ахмет (Исхак Əхмǝт; 18. 04(01. 05). 1905, м. Казань, нині Татар­стан, РФ — 24. 06. 1991, там само) — татарський поет і пере­кладач. Член СП СРСР (1939). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Казан. пед. технікум (1922), навч. у Держ. технікумі кіно (Москва, 1925). Працював 1928–39 у ред. г. «Кызыл Татар­стан» і сатир. ж. «Чаян»; 1939–42 — голова Літфонду СРСР у Татар­стані; 1963–69 — гол. ред. ж. «Чаян». Осн. теми зб. «Таш урамнар җыры» («Пісні камʼяних вулиць», 1928), «Минем илем» («Моя батьківщина», 1948), «Лачын­нар» («Соколи», 1949), «Азиядә таң» («Зоря над Азією», 1953) та «Шигырьләр һәм поэмалар» («Вірші і поеми», 1973) — творча праця й духовна краса людини. Написав ст. про Т. Шевченка «Граж­данин шагыйрь» («Поет-громадянин», 1939). Пере­клав окремі твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, Ш. Ру­ставелі, Джамбула Джабаєва, Т. Шевченка (поему «Царі», поезії «Заповіт», «На великдень, на соломі…», «Ой одна я, одна…», «Я не нездужаю, нівроку…», що уві­йшли до казах. вид. «Кобзаря», Казань, 1939; 1953), І. Франка (поезії «Бувають хвилі — серце мліє…», «Не бійтеся тюрми!», «Думка в тюрмі»), С. Ру­данського (пісню «Повій, вітре, на Вкраїну»), М. Бажана, В. Сосюри, А. Малишка, П. Воронька та ін. (уві­йшли до зб. І. «Илһамнар чишмәсе» / «Скарбниця натхне­н­ня», 1985).