Ісхак Ахмет
ІСХА́К Ахмет (Исхак Əхмǝт; 18. 04(01. 05). 1905, м. Казань, нині Татарстан, РФ — 24. 06. 1991, там само) — татарський поет і перекладач. Член СП СРСР (1939). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Казан. пед. технікум (1922), навч. у Держ. технікумі кіно (Москва, 1925). Працював 1928–39 у ред. г. «Кызыл Татарстан» і сатир. ж. «Чаян»; 1939–42 — голова Літфонду СРСР у Татарстані; 1963–69 — гол. ред. ж. «Чаян». Осн. теми зб. «Таш урамнар җыры» («Пісні кам’яних вулиць», 1928), «Минем илем» («Моя батьківщина», 1948), «Лачыннар» («Соколи», 1949), «Азиядә таң» («Зоря над Азією», 1953) та «Шигырьләр һәм поэмалар» («Вірші і поеми», 1973) — творча праця й духовна краса людини. Написав ст. про Т. Шевченка «Гражданин шагыйрь» («Поет-громадянин», 1939). Переклав окремі твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, Ш. Руставелі, Джамбула Джабаєва, Т. Шевченка (поему «Царі», поезії «Заповіт», «На великдень, на соломі…», «Ой одна я, одна…», «Я не нездужаю, нівроку…», що увійшли до казах. вид. «Кобзаря», Казань, 1939; 1953), І. Франка (поезії «Бувають хвилі — серце мліє…», «Не бійтеся тюрми!», «Думка в тюрмі»), С. Руданського (пісню «Повій, вітре, на Вкраїну»), М. Бажана, В. Сосюри, А. Малишка, П. Воронька та ін. (увійшли до зб. І. «Илһамнар чишмәсе» / «Скарбниця натхнення», 1985).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
