Іщенки

І́ЩЕНКИ  — рід гончарів.

Наум (? — ?), його сини

Петро (1858 — бл. 1918; нагороди: 1891 — на Комишнян. ярмарк. та 1893 — Полтав. с.-г. виставках),

Дмитро (кін. 1850-х рр. — 1933, помер від голоду) і

Микола (поч. 1860-х рр. — 1929 чи 1930). Уродженці м-ка Комишня, нині смт Миргород. р-ну Полтав. обл.; померли там само. Виготовляли ужитк. і святк. посуд, кахлі, цеглу, нар. скульптуру. Крім традиц. череп’яного посуду, «гладженого» камінцем або облитого зеленою чи жовтою поливами, виготовляли кахлі, гончарну цеглу, полив’яні димарі, свистунці. Череп’яні кахлі мали старосвіт. орнам. мотиви — геом. й рослинні; у димарів були круглі або чотирикутні основи, складні вінця з абрисами тварин і птахів. Продукцію продавали підприємцям, замож. козакам, міщанам, хліборобам Миргород., Лохвиц. та Гадяц. пов. на Полтавщині. Горшковими гончарями, кахлярами і цегельниками були й діти Петра —

Павло (1879 — травень 1919, розстріляний денікінцями) і Миколи —

Семен (10(22). 05. 1897 — 07. 05. 1971), учасник 1-ї (повний Георгіїв. кавалер) та 2-ї світ. воєн, спеціалізувався на виготовленні гончар. цегли з витиснутими ініціалами «І. С. М.». Інша гілка роду:

Іван (? — ?), його син

Андрій (бл. 1847 — 1932), онук

Василь (01(13). 01. 1895 — 20. 11. 1979). Виробляли типовий для місц. осередку ужитк. посуд. Василь займався анімаліст. скульптурою; виготовляв погруддя Т. Шевченка з білої глини та автор. підписом (1910–20-і рр.), продавав їх на базарах; працював у колгоспі бухгалтером до 1960. Його син

Іван (13. 07. 1927 — ?) під час нім. окупації навч. гончарювати в П. Бережного. 1942–44 працював гончарем на Комишнян. пром. комбінаті. Учасник 2-ї світової війни. Викладав, працював на телефон. станції у Дніпропетровську, інструктором райвиконкому в Комишні.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю