Іщенко Юрій Якович
І́ЩЕНКО Юрій Якович (05. 05. 1938, Херсон — 15. 05. 2021, Київ) — композитор, педагог. Канд. мистецтвознавства (1977). Заслужений діяч мистецтв України (1991). Член НСКУ (1963). Премії ім. Б. Лятошинського (2000), ім. М. Лисенка (2005). Лауреат всеукр. конкурсу композиторів «Духовні псалми» (Київ, 2001). Закін. Київську консерваторію (1960; кл. А. Штогаренка) та асистентуру-стажування при ній (1964), де й викладав від 1962 (нині Нац. муз. академія України): від 1991 — професор кафедри композиції. У творчості продовжував традиції Б. Лятошинського та А. Штогаренка. Для великих інструм. творів характерні масштабність композицій, схильність до філос.-етич. проблематики, драматургія темат. протистоянь. У камерно-вокал. та малих інструм. циклах переважали психол. деталізація образів, вишукана гармонійність.
Додаткові відомості
- Основні твори
- опери — «Віронька» (1971; поставл. 1989 як телефільм-опера на укр. телебаченні), «Водевіль» (1990), «Ми спочинемо» («Дядя Ваня», 1996; усі — за А. Чеховим); вокал.-симф. — кантати: «Кобзареві думи» (сл. Т. Шевченка, 1984), «Доля поета» (сл. чернеткових нарисів О. Пушкіна, 1987), «У просвіті хмарин» (сл. Л. Костенко, 1987), «Скорботна мати» (сл. П. Тичини, 1990); для симф. оркестру — 6 симф. (1964–2008), 1-й Концерт для віолончелі з оркестром (1968), 2 Концерти для фортепіано з оркестром (2001, 2004), симф. поеми — «Зачарована Десна» (за О. Довженком, 1972), «Тополя» (за Т. Шевченком, 1998) та ін.; для камер. оркестру — 5 серенад (1997–2009), 2-й Концерт для скрипки з оркестром (1981), 2-й Концерт для віолончелі з оркестром (1982), Концерт для флейти та фагота з камер. оркестром (2007); камерно-інструм. — 14 струн. квартетів (1967–2009), сонати — 6 для фортепіано (1962–2007), 8 для скрипки та фортепіано (1969–2006), 4 для віолончелі та фортепіано (1969–2004); 13 вокал. циклів для голосу в супроводі фортепіано (1964–2008), окремі солоспіви, хори без супроводу.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
