Йовенко Світлана Андріївна

Визначення і загальна характеристика

ЙОВЕ́НКО Світлана Андріївна (20. 09. 1945, Київ — 07. 11. 2021, там само) — поетеса, прозаїк, пере­кладачка, літературний критик. Член НСПУ (1975). Заслужений працівник культури України (2003). Між­нар. премії ім. Д. Нитченка (2004) та ім. Г. Сковороди (2011), премія «Планета поета» ім. Л. Вишеславського (2010). Закін. Київський університет (1968). Від­тоді працювала ред. поезії та драматургії у видавництві «Дні­про»; від 1977 — у ред. ж. «Вітчизна» (обидва — Київ): від 1993 — завідувач від­ділу поезії та критики. Осн. мотиви поезії Й. — трагічна доля людини в цивілізов. світі (поеми «Ніобея», 1969; «Чілі — птахо моя», 1974 — тема смерті поета Пабло Неруди повʼяз. із трагедією країни, охопленої вакханалією фашизму), екзистенц. приреченість на самотність і пошук правди, туга за досконалістю, гармонією з людьми й природою, ідеал. коха­н­ням. Її лірика по­значена екс­пресивністю, у більшості творів драматургію почут­тів пере­дано синтаксично непо­вторними побудовами, органічними для живого, не метафоричного, мовле­н­ня. Самобутній образ Києва — один із чільних у її поезії. Повновагою і різнобічною сторінкою творчості Й. є тема Чорнобиля, що виникла з досвіду роботи у кіно­знімал. групі (реж. Р. Сергієнко) в епіцентрі подій: поема «Вибух» (ж. «Вітчизна», 1987, № 5), зб. поезій «Віч-на-віч» (К., 1989), повість «Жінка у зоні» («Вітчизна», 1996, № 3–4), низка оповідань («Привіт Мальчишу!», «Не лякай мене, крихітко», «Чорнобильський сюр» та ін.), крит. й публіцист. стат­ті (зокрема «Пере­ступити поріг» // «ЛУ», 1987, 18 березня; «Фенікс з чорнобильського попелу» // «Вітчизна», 1996, № 3–4; «Наше про­зрі­н­ня ми на­звемо Чорнобильським досві­дом» // «Слово Просвіти», 1997, квітень; «Рол­лан Сергієнко — літописець чорнобильського по­двигу» // «Вісник Чорнобиля», 1997, 26 квітня), проект і упорядкува­н­ня художньо-публіцист., укр.-англ. альбому «Чорнобиль — поруч» (К., 2000), бібліо­графія творів про Чорноб. трагедію (у ж. «Слово і час», 1996, № 4). У ж. «Вітчизна» опублікувала низку кіно­знав. та культурол. статей, зокрема «Мить остаточного про­зрі­н­ня» (від Г. Сковороди до М. Бажана), «А в повітрі пахне Соловками» (про М. Холодного, С. Сапеляка, М. Мухоїда; обидві — 1994, № 9–10), «Шукай мене серед живих» (1995, № 7–8; штрихи до літ. порт­рета В. Маняка), «Незайві корективи в історію шістдесятництва» (1997, № 7–8), «Кому залишиться мій жаль» (1999, № 6; листува­н­ня з Г. Світличною), «Крапки у Книзі життя Павла Мовчана» (№ 1–2), «Інтелект нації — метафора чи реальність?» (№ 3–4), «Етичні уроки Івана Павла ІІ на Дні­прових берегах і Кароля Войтили на “дні­прянських порогах”» (№ 7–8; усі — 2001), «Оманливість великих істин Володимира Брюг­гена» (2002, № 1–4). На слова Й. створили музику композитори О. Білаш, І. Шамо, О. Гончарук, І. Кручик. У 60–80-х рр. за­ймалася худож. пере­кладом: з грец. (Р. Бумі-Папа, Й. Сеферіс), польс. (Л. Стафф, В. Бронєвський, В. Шимборська, К.-Ю. Войтила), болгар. (С. Пенчева, О. Орлінов, Д. Дамянов), франц. (Ґ. Апол­лінер, Л. Араґон), угор. (Е. Аді), рос. (В. Токарева, Л. Васильєва, Ю. Друніна), білорус. (П. Бровка, Н. Гілевич), молд. (Л. Даміан, чию зб. «Марафон», К., 1984, упорядкувала; А. Чокану), вірм. (С. Капутікян), балкар. (К. Кулієв), тадж. (Л. Шералі), груз. (К. Каладзе, Д. Чарквіані, Г. Абашидзе, О. і Т. Чіладзе, А. Каландадзе, М. Кахідзе, Г. Ґеґечкорі, Е. Квітаїшвілі, Ш. Нішніанідзе, Х. Гагуа, Р. Чілачава; добірка опубл. в ж. «Вітчизна», 1982, № 12) та ін. літ-р. Від 1980-х рр. працювала також у жанрах літ. критики й мемуаристики (добірка склала кн. літ. критики, есеїв, спогадів «Авто­граф як тест», К., 2010). Окремі твори Й. пере­кладено рос. (зб. вибр. «Пора любви», Москва, 1986), білорус., молд., вірм. (зб. «Синє тремті­н­ня», Єреван, 1977), литов., латв., киргиз., португал., англ., польс., словац., болгар., іспан. мовами. Її вірш «Плач за поетом», присвяч. памʼяті М. Турсун-заде, став у Таджики­стані нар. піснею (перекл. Ш. Йодгорі, композитор і виконавець Дж. Муродов).

Тв.: Голубе полумʼя: Поезії. 1969; Облич­чя вітру: Поезії. 1975; Бузок у січні: Поезії. 1977; Діалог: Поезії. 1978; Облич­чя справжня мить: Поезії. 1979; Міст через осінь: Вірші та поеми. 1981; Ти — хто поруч: Поезії. 1983; Нерозкритий конверт: Лірика. 1987; Час любові: Поезії. 1989; Без­смертя ластівки: Лірика. Поеми. 1989; Віч-на-віч: Поезії. 1989; Любов під іншим місяцем: Оповіда­н­ня, повісті. 1999; Любов і Смерть: Вибр. лірика (1963–2010). 2010 (усі — Київ).

Літ.: Суровцев Ю. Мир души человеческой // Новый мир. 1978. № 1, 4; Федоровская Л. Жажда обновления // Дружба народов. 1979. № 1; Слабошпицький М. «Нам в дітях народ колисать...» // Дні­про. 1982. № 6; Дончик В. Слова з великих почут­тів // Київ. 1984. № 5; Гордасевич Г. Сильна слабка жінка // Гордасевич Г. Силуети поетес. К., 1989; Черченко Н. Любов зобовʼязує. К., 1991; Городинський І. Не­прочитаний «Чорнобиль» Світлани Йовенко // СіЧ. 1998. № 4/5; Світлична Г. З листів до Світлани Йовенко // Вітчизна. 1999. № 7–8; Філоненко С. «Пере­жива­н­ня кінця» в сучасній українській жіночій прозі (На матеріалі творів О. Забужко, С. Йовенко, С. Май­данської) // Молода нація: Альм. 1999. № 12; Тарасюк Г. Крізь біль стражден­ної покути // ЛУ. 2000, 13 квіт.; Філоненко С. Дочки-матері — нові правила гри? Д., 2001; Базилевський В. «Любов і Смерть» // Базилевський В. Лук Одісеїв. К., 2005; Якубовська М. На­вчитися літати… (Літературний порт­рет Світлани Йовенко) // Якубовська М. У дзеркалі слова: Есеї про сучасну укр. літературу. Л., 2005; Кулакевич Л. Концепція світу і людини в системі художніх координат ліричної та епічної творчості Світлани Йовенко. Д., 2008.

Р. П. Харитонова

Завантажити статтю