ЙО́ГА (санскр. yoga — зʼ­єд­на­н­ня, зосередже­н­ня) — явище індійської філософсько-релігійної культури. У широкому значен­ні — комплекс духовних, психічних і фізичних практик, спрямованих на керува­н­ня психічними та фізіологічними функціями організму з метою досягне­н­ня особливого стану сві­домості, що забезпечує від­стороне­н­ня від матеріального світу, зли­т­тя з Абсолютом, осягне­н­ня транс­цендентної істини. У вузькому значен­ні — одна з 6-ти ортодоксальних («даршан») шкіл інду­їстської філософії.

Серед основних напрямів є: 

  • раджа-йога (роз­виток вищих психічних функцій); 
  • карма-йога (гармонізація соціальних і су­спільних від­носин особистості);
  • джняна-йога (вдосконале­н­ня мисле­н­ня й пі­знавальних можливостей); 
  • бгакті-йога (самовдосконале­н­ня у сфері почут­тів); 
  • хатха-йога (роз­виток фізичних і фізіологічних функцій організму).

Мета практик варіює від поліпше­н­ня фізичного та психічного здоровʼя до досягне­н­ня мокші — звільне­н­ня від циклу пере­роджень і страж­дань.

Історія йоги сягає доби протоіндійської цивілізації: на печатках, зна­йдених під час археологічних роз­копок у долині р. Інд (3300–1700 до н. е.), зображено фігури в медитативних позах. Поня­т­тя «йога» вперше згадується у «Рігведі». Науковці вважають, що йога роз­винулася з аскетичних практик, описаних у «Брахманах» (10–6 ст. до н. е.). Систематизацію йогічних напрямів приписують мудрецю Патанджалі, авторові трактату «Йога-сутри» (2–4 ст.), де викладено вче­н­ня про «восьми­ступеневий шлях» (аштанга-йогу). В Європі зацікавле­н­ня йогою простежується від 19 ст. (зокрема у працях А. Шопенгауера). Значний вплив мало пред­ставле­н­ня її концепцій індійським філософом і релігійним діячем Свамі Вівеканандою на Парламенті релігій у Чикаго (1893). Від­тоді йога по­ступово поширилася в країнах Заходу, нова хвиля зацікавле­н­ня припала на 1-у пол. 20 ст.

Сьогодні існує широка мережа шкіл, ін­ститутів і центрів йоги в різних країнах світу, серед них — й Україна; проводять наукові конференції та семінари. У сучасних компаративних дослідже­н­нях ви­вчають паралелі між йогічними та іншими духовними практиками (даосизм, християнство, іслам). Психофізіологічні явища, що су­проводжують практику йоги, стали предметом зацікавле­н­ня психології, медицини, нейронаук. Різні варіанти йоги пропагують також пред­ставники нових релігійних рухів інду­їстського й буд­дійського походже­н­ня. У 2008 в Індії засновано науковий журнал «International Journal of Yoga», що публікує між­дисциплінарні дослідже­н­ня йоги — від медико-біо­логічних і психофізіологічних аспектів до соціальних і культурних інтер­претацій.

Крім цього, із середини 20 ст. йога почала роз­виватися як спортивна дисципліна. Виникли напрями йога-спорт і артистик-йога, що по­єд­нують асани з елементами змагальної демонстрації сили, гнучкості та витривалості. Від 1989 проводять чемпіонати світу з йога-спорту. В Україні цей напрям активно роз­вивається від початку 2000-х років. Українські спортс­мени неодноразово здобували призові місця на між­народних першостях. Поряд із медитативною та оздоровчою традиціями спортивна йога інтегрувалася у фізичну культуру, фітнес-рух та оздоровчі про­грами, сприяючи популяризації практик серед молоді.