КО́ЧУР Григорій Порфирович (04(17). 11. 1908, с. Феськівка, нині Менського ра­йону Чернігівської обл. — 15. 12. 1994, Київ, похов. у м. Ір­пінь Київської обл.) — пере­кладач, поет, літературо­знавець. Член Спілки письмен­ників України (1968–73, від 1988), дійсний член НТШ (1993). Премія імені М. Рильського (1989), медаль імені М. Грушевсь­кого НТШ (1993). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1995, по­смертно). Закінчив Київський ін­ститут народної освіти (1932). Від­тоді викладав у Тираспольському педагогічному ін­ституті (нині Молдова), 1936–41 — завідувач кафедри літератури Він­ницького педагогічного ін­ституту. 5 жовтня 1943 заарешт. у Полтаві, за звинуваче­н­ням у приналежності до ОУН засудж. до 10-ти р. увʼязне­н­ня, пере­бував у таборі м. Інта (нині Республіка Комі, РФ), де по­зна­йомився з А. Хименко. Звільн. 8 січня 1953, ре­­абіліт. 1962. Мешкав у Ірпені. Був ініціатором більшості заходів у галузі українського художнього пере­кладу, мав великий вплив на зро­ста­н­ня професійного рівня пере­кладацької майстер­ності та пере­кладо­­знавчої думки в Україні, на рух шістдесятництва. Пере­кладав твори 30-ти національних літератур з 25-ти мов, зокрема давньо­грецької (Тіртей, Сапфо, Софокл), давньоримської (Горацій, Ові­дій), англійської (О. Шеллі, Дж. Кітс, Т.-С. Еліот), італійської (Ф. Петрарка, Дж. Леонарді, Дж. Родарі), іспанської (Х. Хіменес), німецької (Й.-В. Ґете, Г. Гайне, А. Ґріфіус), французької (Ф. Війон, А. Рембо, С.-Ж. Перс, С. Мал­ларме), грецької (К. Кавафіс, Я. Ріцос), литовської (Майроніс), латвійської (Я. Райніс), грузинської (Н. Бараташвілі, Г. Табідзе), з поезії США (Е.-А. По, Г. -В. Лонґфел­ло), нікараґуанської (Р. Даріо), португальської (Ф. Песоа), бразильської (Ж.-М. Ма­шаду-ді-Асіс), польської (А. Міцкевич, Ю. Словацький, Ю. Тувім, Т. Ружевич), чеської (Я. Неруда, П. Без­­руч, Ї. Волькер, В. Незвал), словацької (Я. Кол­лар, Гвєздослав, Л. Новомеський, А. Плав­ка), болгарської (П. Яворов, Н. Лілєв), словенської (Ф. Прешерн), сербської (М. Настасієвич), хорватської (Т. Уєвич) та ін. Упорядник і автор пе­рекладів до багатьох антологій, зокрема словацької, чеської (обидві — 1964) та лужичанської (1970; усі — Київ) поезій. Його пере­клади опубліковано у збірнику ви­браних поезій Ю. Тувіма (1963), Д. Гофштейна (1965), О. Блока (1980), Янки Купали (1982); у серії «Перлини світової лірики» — поезії Я. Райніса (1965), М. Бог­дановича (1967), Ю. Словацького (1969), Ж.-П. Бе­ранже (1970), П. Без­руча (1970), Л. Новомеського (1982), Ї. Воль­кера (1986), Дж. Леопарді (1988), у збірнику світової поезії кінця 18 — 1-ї половини 19 столі­т­тя «Спів­ець» (1972) та античної поезії «Золоте руно» (1985; усі — Київ). Окремо ви­дано прозові пере­клади зі словацької мови — рома­ни «Живі і мертві» (1961), «Дзво­ни вістують день» (1964) В. Мінача, повість «Опришкове дитинство» Л. Ондре­йова (1964); з чеської — роман «Там, де гори зе­лені…» Й. Томана й М. Томанової (1962). Пере­клав драму «Гамлет, принц данський» В. Шек­спіра (1964; 1969; 1991; 2003, неодноразово по­ставлено в українських театрах). Ви­йшли збірники його пере­­к­ладів «Від­лу­н­ня» (1969), «Друге від­лу­н­ня» (1991), «Третє від­лун­ня» (2000; 2008), а також власних поезій «Інтинський зошит» (1989; усі — Київ). У пере­кладах уникав зайвої українізації, обачно ставився до лексичних і структурно-конотативних реалій. Спів­упорядник і автор коментарів до книги «Ви­бране» (1966, спільно з В. Петровим) та творів у 2-х томах М. Зеро­ва (1990, спільно з Д. Павлич­ком); автор числен­них широкомас­штабних досліджень з історії та теорії пере­кладу, перед­мов до українськомовних ви­дань творів П. Верлена, Ф. Шіл­лера, Дж. Бок­кач­чо, Я. Гашека, статей в Українській літературній енциклопедії. 1997 у Ірпіні від­крито Літературний музей Кочура; 1998 імʼям Кочура на­звано ново­утворену кафедру пере­кладо­знавства і контрастивної лінг­вістики Львівського університету. Від­булися Всеукраїнські (Львів, 1993 і 2007) та Між­народні (Київ–Ірпінь, 2003; Львів, 2009) конференції, присвячені життю й діяльності К. Засновано літературну премію імені Кочура (2009).