Кочур Григорій Порфирович

Визначення і загальна характеристика

КО́ЧУР Григорій Порфирович (04(17). 11. 1908, с. Феськівка, нині Менського р-ну Черніг. обл. — 15. 12. 1994, Київ, похов. у м. Ір­пінь Київ. обл.) — пере­кладач, поет, літературо­знавець. Член СПУ (1968–73, від 1988), дійс. чл. НТШ (1993). Премія ім. М. Рильського (1989), медаль ім. М. Грушевсь­кого НТШ (1993). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1995, по­смертно). Закін. Київ. ІНО (1932). Від­тоді викладав у Тираспол. пед. ін­ституті (нині Молдова), 1936–41 — завідувач кафедри літ-ри Вінн. пед. ін­ституту. 5 жовтня 1943 заарешт. у Полтаві, за звинуваче­н­ням у приналежності до ОУН засудж. до 10-ти р. увʼязне­н­ня, пере­бував у таборі м. Інта (нині Респ. Комі, РФ). Звільн. 8 січня 1953, ре­­абіліт. 1962. Мешкав у Ірпені. Був ініціатором більшості заходів у галузі укр. худож. пере­кладу, мав великий вплив на зро­ста­н­ня про­фес. рівня пере­кладац. майстер­ності та пере­кладо­­знав. думки в Україні, на рух шістдесятництва. Пере­кладав твори 30-ти нац. літ-р з 25-ти мов, зокрема давньогрец. (Тіртей, Сапфо, Софокл), давньорим. (Горацій, Ові­дій), англ. (О. Шеллі, Дж. Кітс, Т.-С. Еліот), італ. (Ф. Петрарка, Дж. Леонарді, Дж. Родарі), іспан. (Х. Хіменес), нім. (Й.-В. Ґете, Г. Гайне, А. Ґріфіус), франц. (Ф. Війон, А. Рембо, С.-Ж. Перс, С. Мал­ларме), грец. (К. Кавафіс, Я. Ріцос), лит. (Майроніс), латв. (Я. Райніс), груз. (Н. Бараташвілі, Г. Табідзе), з поезії США (Е.-А. По, Г. -В. Лонґфел­ло), нікараґуан. (Р. Даріо), португал. (Ф. Песоа), бразил. (Ж.-М. Ма­шаду-ді-Асіс), польс. (А. Міцкевич, Ю. Словацький, Ю. Тувім, Т. Ружевич), чес. (Я. Неруда, П. Без­­руч, Ї. Волькер, В. Незвал), словац. (Я. Кол­лар, Гвєздослав, Л. Новомеський, А. Плав­ка), болгар. (П. Яворов, Н. Лілєв), словен. (Ф. Прешерн), серб. (М. Настасієвич), хорват. (Т. Уєвич) та ін. Упорядник і автор пе­рекладів до багатьох антологій, зокрема словац., чес. (обидві — 1964) та лужичан. (1970; усі — Київ) поезій. Його пере­клади опубл. у зб. вибр. поезій Ю. Тувіма (1963), Д. Гофштейна (1965), О. Блока (1980), Янки Купали (1982); у серії «Перлини світової лірики» — поезії Я. Райніса (1965), М. Бог­дановича (1967), Ю. Словацького (1969), Ж.-П. Бе­ранже (1970), П. Без­руча (1970), Л. Новомеського (1982), Ї. Воль­кера (1986), Дж. Леопарді (1988), у зб. світ. поезії кін. 18 — 1-ї пол. 19 ст. «Спів­ець» (1972) та антич. поезії «Золоте руно» (1985; усі — Київ). Окремо ви­дано проз. пере­клади зі словац. мови — рома­ни «Живі і мертві» (1961), «Дзво­ни вістують день» (1964) В. Мінача, повість «Опришкове дитинство» Л. Ондре­йова (1964); з чес. — роман «Там, де гори зе­лені…» Й. Томана й М. Томанової (1962). Пере­клав драму «Гамлет, принц данський» В. Шек­спіра (1964; 1969; 1991; 2003, неодноразово по­ставлено в укр. театрах). Ви­йшли зб. його пере­­к­ладів «Від­лу­н­ня» (1969), «Друге від­лу­н­ня» (1991), «Третє від­лун­ня» (2000; 2008), а також власних поезій «Інтинський зошит» (1989; усі — Київ). У пере­кладах уникав зайвої українізації, обачно ставився до лексич. і структурно-конотат. реалій. Спів­упорядник і автор коментарів до кн. «Ви­бране» (1966, спільно з В. Петровим) та творів у 2-х т. М. Зеро­ва (1990, спільно з Д. Павлич­ком); автор числен. широкомас­штаб. дослідж. з історії та теорії пере­кладу, перед­мов до укр.-мов. ви­­дань творів П. Верлена, Ф. Шіл­лера, Дж. Бок­кач­чо, Я. Гашека, статей в УЛЕ. 1997 у Ірпіні від­крито Літ. музей К.; 1998 імʼям К. на­звано ново­утвор. каф. пере­кладо­знавства і контрастив. лінг­вістики Львів. університету. Від­булися Всеукр. (Львів, 1993 і 2007) та Між­нар. (Київ–Ірпінь, 2003; Львів, 2009) конф., присвяч. життю й діяльності К. Засн. літ. премію ім. К. (2009).

Пр.: Майстри пере­кладу // Всесвіт. 1966. № 4; Шекс­пир на Украине // Мас­терство пере­вода. Москва, 1968; Данте в украинской литературе // Дантов. чтения. Москва, 1971; Арістофанів сміх // Всесвіт. 1981. № 6; Зеров і Словацький // Там само. 1988. № 8; Кілька уваг про Василя Мисика та його пере­клад «Ромео і Джульєт­ти» // Прапор. 1988. № 9; Феномен Миколи Лукаша // Сучасність. 1989. № 2; Література та пере­клад: Дослідж., рец., літ. порт­рети, інтервʼю: У 2 т. К., 2008.

Літ.: Коротич В. Шляхи пі­зна­н­ня // Кочур Г. Від­лу­н­ня. К., 1969; Білецький А. На вершині життя і творчості // ЛУ. 1988, 24 листоп.; Скуратівський В. «Рядок у слові нелукавім…» // Кочур Г. Інтинський зошит. К., 1989; Новикова М. Пере­кла­дацький світ Григорія Кочура // Кочур Г. Друге від­лу­н­ня. К., 1991; Медвідь О., Петришин І. Від­лу­н­ня поетичних перлин: Про пере­клади Г. Кочура // Теорія і практика: Зб. К., 1991. Вип. 17; Зорів­чак Р. Жит­тєвий і творчий шлях Григорія Кочура // Нар. воля. 1994, 29 груд.; 1995, 12, 19 і 26 січ.; Череватенко Л. «Отак і будеш у чужім труді та своє шукати…» // Дні­про. 1995. Ч. 9/10; Габлевич М. Два українські «Гамлети» // Про­блеми літературо­знавства і худож. перекл. Л., 1997; Кочур А. Вагомий до­робок пере­кладача // СіЧ. 1998. № 8; Зорівчак Р. Вічне від­лу­н­ня майстра // Дзвін. 1998. № 11; Дзюба І. Крізь поетичні обрії століть // Кочур Г. Третє від­лу­н­ня. К., 2000; Москаленко М. Ново­зна­йдені пере­клади Григорія Кочура // Все­світ. 2000. № 3/4; Новикова М. «Шухлядний» цикл Григорія Кочура // Там само; Кочур А. Редагував? Пере­кладав? Ось у чім пита­н­ня… // Сучасність. 2001. № 2; Савчин В. З епістолярної спадщини М. Лукаша і Г. Кочура // Дивослово. 2003. № 3; Григорій Кочур: Біо­бібліогр. покажч. у 2 ч. Л., 2006; Зорівчак Р. У духовно-культурному полі Григорія Кочура — теоретика й історика українського пере­кладу // Кочур Г. Література та пере­клад: До­с­лідж., рец., літ. порт­рети, інтервʼю: У 2 ч. К., 2008; Її ж. Кочуро­­знав­ство початку ХХІ віку: (до 100-річчя від дня народж. Майстра — дійсного члена НТШ) // Зап. НТШ. 2009. Т. 257.

Р. П. Зорівчак

Завантажити статтю