ІЛ­ЛІЧЕ́ВСЬКИЙ Сергій Олімпі­йович (05(17). 09. 1895, м. Усмань Тамбов. губ., нині Липец. обл., РФ — 1961) — геоботанік, фенолог, фахівець у галузі охорони природи. Кандидат біо­логічних наук (1937, без захисту дис.), проф. ботаніки (1931). Навч. в Університеті св. Володимира у Києві (1914–17), закін. Полтав. ІНО (1923). Від 1918 працював у Полтав. крає­знав. музеї, де 1936–38 очолював від­діл природи; брав активну участь в організації та діяльності Полтав. товариства любителів природи; 1919–25 — науковий спів­робітник Полтав. с.-г. станції, 1932–33 та 1949–55 — заповід­ника «Асканія-Нова» (смт Асканія-Нова Чаплин. р-ну), 1933–36 — Чорномор. заповід­ника (обидва — Херсон. обл.); 1938–39 — завідувач від­ділу флори Нікіт. ботан. саду в Криму; після 2-ї світової війни — старший науковий спів­робітник Центр. респ. ботан. саду АН УРСР (Київ); 1955–59 — у дендропарку «Софіївка» АН УРСР (Умань). Проводив флорист. і геоботан. дослідж. Полтав., Черніг., Херсон. обл. і Криму. Ви­вчаючи фенол. особливості рослин околиць Полтави, об­ґрунтував узагальне­н­ня про залежність роз­витку будови квітки від часу її цвіті­н­ня, ві­доме в літературі як закон Мініо–Іл­лічевського. 1938 з ініціативи І. 3 природні обʼєкти Полтав. обл. отримали статус заповід­них.