Ілюзія

ІЛЮ́ЗІЯ (лат. illusio, від illudo — висміюю, обманюю) — хибне спри­йма­н­ня людиною окремих обʼєктів або їхніх властивостей, що виникає внаслідок дії зовнішнього по­дразника за певних умов або при певному стані нервової системи. У пере­носному значен­ні І. — не­здійснен­не явище, мрія, дещо вдаване. Іноді терміном «ілюзія» називають конфігурації по­дразників, що викликають не­адекватне сприйня­т­тя. На побутовому рівні І. іноді ототожнюють з галюцинаціями, хоч між ними існує сут­тєва від­мін­ність: якщо перші виникають унаслідок дії реальних по­дразників, то другі — за від­сутності такої дії. 

І. класифікують на зорові, слухові, тактильні та рухові. Найбільш ви­вченими є ілюзорні ефекти, які виникають при зоровому сприйнят­ті двовимірних контурних зображень, — т. зв. оптико-геометричні І. Вони полягають в уявному спотворен­ні метричних спів­від­ношень між фрагментами зображень. Їхнє виникне­н­ня пояснюють дією зорових механізмів, які забезпечують кон­стантність видимих роз­мірів і форм при просторовому спри­йман­ні обʼєктів. Серед них ви­окремлюють:

• І., що повʼязані з особливостями будови органа зору (на­приклад, І., що виникають у результаті ефекту ір­радіації збудже­н­ня в сітківці, — світлі предмети людині здаються більшими від подібних до них темних); 
• І., що зумовлені контрастом (на­приклад, І. Еб­бінгауза — один і той самий предмет спри­ймається як обʼємніший серед маленьких фонових предметів і навпаки); 
• пере­несе­н­ня властивостей фігури в цілому на її окремі частини; 
• ілюзорне викривле­н­ня ліній за рахунок пере­тину з іншими лініями, штрихува­н­ня тощо. 

Вирізняють І. видимого руху: автокінетичний рух (хаотичні пере­міще­н­ня обʼєктивно нерухомого джерела світла у темряві), стробо­скопічний рух (виникне­н­ня ефекту руху при швидкому послідовному предʼявлен­ні двох нерухомих стимулів у близькому просторовому роз­ташуван­ні), індукований рух (виникне­н­ня ефекту руху нерухомого обʼєкта у бік, протилежний рухові навколишнього фону).

І. сприйня­т­тя, що не повʼязані з зором, охоплюють декілька ві­домих феноменів:

• ілюзія Шарпантьє (коли людина порівнює два предмети однакової ваги, але різних роз­мірів, менший за роз­міром предмет здається важчим. Це пояснюється тим, що мозок очікує, що менший предмет буде легшим, і невід­повід­ність цього очікува­н­ня викривляє від­чу­т­тя ваги); 
• ілюзія Арістотеля (якщо схрестити вказівний та середній пальці, а потім одночасно торкнутися ними одного невеликого предмета, на­приклад, кульки, виникає від­чу­т­тя, ніби торкаєшся двох окремих предметів. Це від­бувається через те, що рецептори на різних сторонах схрещених пальців за­звичай не активуються одночасно одним обʼєктом);
• ілюзія установок (після багаторазового спри­йма­н­ня від­мін­них за вагою, роз­міром, обʼємом предметів однакові предмети людина спри­ймає як різні — більшим здається предмет, роз­ташований на місці того, який раніше спри­ймався як менший).

Єдина теорія виникне­н­ня І. від­сутня. До причин І. уналежнюють не­сприятливі умови спри­йма­н­ня (дощ, сутінки, туман), дефекти органів чуття (часткова глухота, короткозорість), емоційні пере­жива­н­ня тощо. На думку нім. вченого Г. Гельмгольца, ілюзорні ефекти є результатом дії в не­звичних умовах тих механізмів сприйня­т­тя, які за нормальних умов забезпечують його кон­стантність. 

З психологічного по­гляду в основі І. — від­сутність можливості без­посереднього сприйня­т­тя індиві­дом зовнішнього світу в тому ви­гляді, у якому він існує на­справді. Зовнішній світ для людини завжди є субʼєктивною реальністю. Інформація про обʼєкт сприйня­т­тя дещо не від­повід­ає зовнішньому предметові, оскільки залежить від низки фізіологічних (будова органів чуття) та психічних (специфіка психічних процесів, зокрема кодува­н­ня та декодува­н­ня інформації, ефекти ір­радіації, контрасту, мотиваційна сфера особистості, система цін­ностей і смислів, світо­гляд, попередній досвід, особливості інтелектуального роз­витку тощо) чин­ників. За особливостями баче­н­ня І. можна ви­значити характеристики і якості людини — її стан під час сприйня­т­тя, характер і тип особистості, статус і самооцінку, патологічні зміни, схильність до навіюва­н­ня тощо.