Ілюзія

Визначення і загальна характеристика

ІЛЮ́ЗІЯ (лат. illusio, від illudo — висміюю, обманюю) — хибне спри­йма­н­ня людиною окремих обʼєктів або їхніх властивостей, що виникає внаслідок дії зовнішнього по­дразника за певних умов або при певному стані нервової системи. У пере­нос. значен­ні І. — не­здійснен­не явище, мрія, дещо вдаване. Іноді терміном «І.» називають самі конфігурації по­дразників, що викликають не­адекватне сприйня­т­тя. На побут. рівні І. іноді ототожнюють з галюцинаціями, хоч між ними існує сут­тєва від­мін­ність: якщо перші виникають унаслідок дії реал. по­дразників, то другі — за від­сутності такої дії. І. класифікують на зорові, слух., тактил. та рухові. Найбільш ви­вченими є ілюзорні ефекти, які виникають при зоровому сприйнят­ті двовимір. контур. зображень, — т. зв. оптико-геометр. І. Вони полягають в уявному спотворен­ні метрич. спів­від­ношень між фрагментами зображень. Їхнє виникне­н­ня пояснюють дією зорових механізмів, які забезпечують кон­стантність видимих роз­мірів і форм при простор. спри­йман­ні обʼєктів. Серед них ви­окремлюють І., повʼязані з особливостями будови органа зору (напр., І., що виникають у результаті ефекту ір­радіації збудже­н­ня в сітківці, — світлі предмети людині здаються більшими від подібних до них темних); І., зумовлені контрастом (напр., І. Еб­бінгауза — один і той самий предмет спри­ймається як обʼємніший серед маленьких фонових предметів і навпаки); пере­несе­н­ня властивостей фігури в цілому на її окремі частини; ілюзорне викривле­н­ня ліній за рахунок пере­тину з ін. лініями, штрихува­н­ня тощо. Вирізняють І. видимого руху: автокінетич. рух (хаотичні пере­міще­н­ня обʼєктивно нерухомого джерела світла у темряві), стробо­скопіч. рух (виникне­н­ня ефекту руху при швидкому послідовному предʼявлен­ні двох нерухомих стимулів у близькому простор. роз­ташуван­ні), індуков. рух (виникне­н­ня ефекту руху нерухомого обʼєкта у бік, протилеж. рухові навколиш. фону). До І. сприйня­т­тя невізуал. природи від­носять І. Шарпантьє (з двох предметів однакової ваги різних роз­мірів менший здається важчим), Аристотеля (якщо схрещеними вказів. і серед. пальцями одночасно торкатися до кульки, то виникає від­чу­т­тя дотику до двох предметів), установок (після багатораз. спри­йма­н­ня від­мін­них за вагою, роз­міром, обʼємом предметів однакові предмети людина спри­ймає як різні — більшим здається предмет, роз­таш. на місці того, який раніше спри­ймався як менший). Єдина теорія виникне­н­ня І. від­сутня. До причин І. від­носять не­сприятливі умови спри­йма­н­ня (дощ, сутінки, туман), дефекти органів чуття (часткова глухота, короткозорість), емоц. пере­жива­н­ня тощо. На думку нім. вченого Г. Гельмгольца, ілюзорні ефекти є результатом дії в не­звич. умовах тих механізмів сприйня­т­тя, які за нормал. умов забезпечують його кон­стантність. З психол. по­гляду в основі І. — від­сутність можливості без­посеред. сприйня­т­тя індиві­дом зовн. світу в тому ви­гляді, у якому він існує на­справді. Зовн. світ для людини завжди є субʼєктив. реальністю. Інформація про обʼєкт сприйня­т­тя дещо не від­повід­ає зовн. предметові, оскільки залежить від низки фізіол. (будова органів чуття) та псих. (специфіка псих. процесів, зокрема кодува­н­ня та декодува­н­ня інформації, ефекти ір­радіації, контрасту, мотивац. сфера особистості, система цін­ностей і смислів, світо­гляд, поперед. досвід, особливості інтелектуал. роз­витку тощо) чин­ників. За особливостями баче­н­ня І. можна ви­значити характеристики і якості людини — її стан під час сприйня­т­тя, характер і тип особистості, статус і самооцінку, патол. зміни, схильність до навіюва­н­ня тощо.

Літ.: Вадимов А. А., Тривас М. А. От магов древности до ил­люзионистов наших дней. 1966; Толанский С. Оптические ил­люзии. 1967; Рок И. Введение в зрительное во­сприятие. 1980. Кн. 1–2 (усі — Москва).

Н. М. Дембицька

Завантажити статтю