Імплантація

ІМПЛАНТА́ЦІЯ (від ім… і лат. plantatio — садіння, пересаджування) — перенесення й приживлення клітинних та тканинних елементів у процесі життєдіяльності тварин і людини. Термін використовують переважно на позначення процесу прикріплення зародка (бластоцисти) до стінки матки у більшості ссавців і людини. І. забезпечує спільна активність бластоцисти та ендометрія. Кінц. результатом І. є встановлення функціон. зв’язку зародка з судин. системою матері та утворення плаценти. Розрізняють центр. (зародок залишається в просвіті матки — у рукокрилих, жуйних), ексцентричну (зародок проникає вглиб складки слиз. оболонки матки — у гризунів) та інтерстиціал. (зародок цілком занурюється у стінку матки — у людини та ін. приматів) І. У людини І. відбувається через 6–7 днів після запліднення яйцеклітини (може здійснюватися штуч. шляхом). У хірургії І. називають операцію, під час якої в організм уживляють пристосування (кардіостимулятори, електроди тощо) для тимчас. виконання певних функцій — т. зв. імплантати; а також деякі пласт. операції (пересаджування хряща, кістки та ін.).

Г. І. Іващенко

І. у стоматології — встановлення штучних титанових коренів у кістку щелеп людини, на яких фіксують зубні протези з метою заміщення відсутніх зубів. Застосування зубних імплантатів дає можливість позбутися знімних протезів та відновити наявні дефекти зубних рядів, не використовуючи мостів — традиц. зубних протезів, заради виготовлення яких необхідно обточувати сусідні здорові зуби. Зубна І. є високоспеціаліз. методом стоматол. допомоги. Осн. передумовою для встановлення імплантатів є наявність відповід. кількості кістк. тканини. У зв’язку з цим ще зовсім недавно у випадках недостат. кількості кістк. тканини І. була неможлива (як правило, в бічних ділянках верх. та нижньої щелеп). Нині цю проблему вирішено завдяки різним методам кістк. пластики. Рентґенол. обстеження (ортопантомографія) дозволяє робити попередні висновки про якість та придатність кістк. тканини для встановлення імплантатів. Для планування І. доцільне використання комп’ютер. томографії. Сучасні імплантати виготовляють із титану, який є біологічно сумісним з кісткою та ін. тканинами порожнини рота. Окрему групу складають цирконієві імплантати, основою яких є білий оксид цирконію, проте, на відміну від титанових, які використовують уже понад 40 р., їх застосування ще вимагає додатк. наук. спостережень. Хірург. операція зі встановлення імплантатів залежно від клін. ситуації може здійснюватися у стоматол. кабінеті з використанням місц. анестезії або у спеціаліз. клініці під заг. анестезією. Розрізняють класичну двоетапову, одноетапову та безпосередню І. Першу проводять у 2 етапи з інтервалом 5–6 місяців на верх. щелепі та 2–3 місяці — на нижній. На цей період встановлені в кістку імплантати залишаються «в резерві» під яснами. Дослідж. доведено, що протягом цього часу відбувається обростання імплантата кісткою (остеоінтеграція). Це дає успіш. результат у 98 % випадків. Через 3–6 місяців проводять другий етап І., який полягає у встановленні зовн. структури імплантата (кукси або абатмена). Куксу (абатмен) накривають тимчас. коронкою, яка може контактувати із зубами ін. щелепи (з оклюзій. навантаженням) або не контактувати з ними (без оклюзій. навантаження). Тимчас. коронки з оклюзій. навантаженням встановлюють переважно у випадках повної відсутності зубів. Одноетапову І. проводять за умов належної первин. фіксації титанових імплантатів або встановлення цирконієвих імплантатів, у яких сам імплантат та абатмен представлені однією структурою, при цьому зазвичай одразу після встановлення імплантата фіксується тимчас. коронка, яку через 4–6 місяців змінюють на постійну. Безпосередня І. — встановлення імплантата одразу в лунку видаленого зуба. Зубні протези, встановлені на імплантати, необхідно змінювати (прибл. 1 раз на 10 р.), імплантати ж можуть слугувати все життя.

Я. В. Заблоцький

Завантажити статтю