ІМУНІТЕ́Т ДЕРЖА́ВИ — принцип між­народного права, що полягає у звільнен­ні іноземної держави від юрисдикції іншої держави. Непідпорядкува­н­ня правопорядку іншої держави склалося у давні часи і ґрунтується на принципі «рівний не має влади над рівним». Виходячи з цього, держава як носій публічної влади не може бути під­порядкована законодавству, юрисдикції та управлі­н­ня будь-якої іншої держави. Вона функціонує виключно у рамках між­народного права. В основу судової практики країн, як правило, закладено саме таке ро­зумі­н­ня І. д. Він склався як принцип, що має абсолютний характер. Імунітетом користуються держави, їхні органи, а також майно. Іноземну державу не можна притягати до суду іншої держави як від­повід­ача, окрім випадків без­посередньо даної нею згоди на це. Майно іноземної держави не може бути під­дане заходам примусового характеру (накладен­ню арешту та ін.) і не є предметом забезпече­н­ня позову та зверне­н­ня стягне­н­ня на майно у порядку примусового викона­н­ня судового або арбітражного ріше­н­ня. Так само заборонено здійснювати примусові заходи, зокрема арешт у порядку забезпече­н­ня позову або в порядку примусового викона­н­ня винесеного судового ріше­н­ня, щодо державних морських суден.

На­прикінці 19 — на початку 20 ст. у європейських, а згодом й у інших країнах поширилася практика, згідно з якою іноземна держава як носій приватних прав може, поряд із іншими приватними особами, під­лягати юрисдикції місцевого суду. Державний корабельний акт США 1925 ви­знав під­порядкува­н­ня американських державних торгових суден іноземній юрисдикції. Брюс­сельська конвенція з пита­н­ня імунітету державних суден 1926 зрівняла державні торгові судна з приватними стосовно претензій щодо їх від­правле­н­ня і пере­везе­н­ня вантажів. У рішен­ні Федерального кон­ституційного суду ФРН 1963 за­значено, що на­да­н­ня імунітету залежить від того, як діє іноземна держава: в порядку здійсне­н­ня своєї суверен­ної влади або як приватна особа, тобто в межах приватного права. Навіть ті держави, які не надавали судового імунітету іноземним приватним особам, все ж забезпечували їм імунітет викона­н­ня на основі принципу незалежності держав (практика Іспанії, Франції та ін.). У результаті виникла тенденція від­ходу від абсолютного І. д. до більш прагматичної обмежувальної практики: із місцевого судочинства вилучали лише ті дії, що їх держава здійснювала як носій суверен­ної влади, і залишали ті, що стосувалися її діяльності як несуверен­ного носія влади. Судочинство щодо остан­ніх дій держави здійснювали згідно з правом місця суду, що вирішує справу. Тільки соціалістичні країни послідовно продовжували дотримуватися доктрини абсолютного імунітету. Це зумовлено існува­н­ням державної власності як основи їхньої економіки та державної монополії на зовнішню торгівлю. Сучасна між­народна практика виходить із припуще­н­ня можливості проведе­н­ня різниці між двома типами діяльності держави — публічної і приватної. Проте за від­сутності загальних норм між­народного права, які б містили концепцію обмеженого юрисдикційного І. д., ця практика роз­різнена, а інколи й суперечлива. Існує думка, що наявність роз­біжностей у ній призводить до руйнува­н­ня норм, повʼязаних з І. д., але право І. д. автоматично виробляє власні засоби щодо регулюва­н­ня прав і обовʼязків держав, при­стосовуючись до певних об­ставин. Так, низка європейських і пів­ден­но-американських країн є сторонами зга­даної Брюс­сельської конвенції, згідно з якою держава-власниця торгового судна або держава, яка фрахтує судно з комерційними цілями, пере­бувають у становищі, еквівалентному становищу приватного торгового судна. Подібним чином, за Женевською конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958, прибережна держава може здійснювати таку саму юрисдикцію стосовно іноземних державних суден, що діють з комерційними цілями або здійснюють прохід через її територіальне море. Важливим кроком стало ухвале­н­ня Радою Європи Європейської конвенції про імунітет держав 1972 і Додаткового протоколу до неї, що під­твердили загальний принцип І. д., але обмежили його детальними винятками: імунітет не ви­знають, якщо держава від­мовилася від нього; сама подала позов; спір виник згідно з трудовим контрактом у звʼязку з нерухомістю, вимогами про від­шкодува­н­ня збитків, у звʼязку зі здійсне­н­ням комерційної діяльності в країні місця суду, який роз­глядає справу. Також у конвенції під­тверджено імунітет офіційних пред­ставників держави. З урахува­н­ням принципу обмеженого І. д. ухвалено спеціальні закони про імунітет в Австрії (1974), США (1976), Великій Британії (1978), Синґапурі (1979), Канаді (1981), Паки­стані (1981) та ін. Від 1976 Комісія між­народного права та ін. органи ООН роз­робляли Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності, прийняту 2004 ГА ООН (не набула чин­ності донині). Її основою є концепція обмеженого (функціонального) суверенітету держави, в якій під­тверджено юрисдикційні І. д. та їхньої власності й враховано сучасну практику економічного спів­робітництва держав, базовану на взаємодії між­народного публічного та національного права, зокрема ви­значено зміст таких термінів, як «держава» та «комерційна угода»; під­тверджено чин­ність традиційних привілеїв та імунітетів, які має держава згідно з між­народним правом, а саме щодо її дипломатичних пред­ставництв, консульських установ, спеціальних місій, пред­ставництв при між­народних організаціях та делегацій в органах між­народних організацій і на між­народних конференціях, а також осіб, що належать до них; привілеї та імунітети, на­дані главам держав та ін. Крім того, ви­значено засоби забезпече­н­ня І. д., які зобовʼязують суди за їхньою власною ініціативою виносити ріше­н­ня про дотрима­н­ня імунітету іншої держави від­повід­но до положень проєкту конвенції; за­пропоновано критерії, що характеризують зміст формули «чітко висловлена згода держави на здійсне­н­ня юрисдикції у суді іншої держави»; роз­глянуто наслідки участі держави у судочинстві при її згоді на це й за інших об­ставин; встановлено винятки із загальної норми про І. д. у сфері її торгової або комерційної діяльності, трудових договорів тощо.