Інверсія

ІНВЕ́РСІЯ (лат. inversio — переставляння, перевертання).

У мовознавстві  — зміна звичай. порядку слів у реченні. Метою І. є стиліст. або логічне виділення певного слова чи групи слів. Як худож. прийом І. використовують для виділення смисл. значимості певного слова чи образу, надання фразі особл. стиліст. забарвлення; супроводжується зміною інтонації, переміщенням логіч. наголосу. Напр., «Оживуть степи, озера, і не верствовії, а вольнії, широкії скрізь шляхи святії простеляться» (Т. Шевченко). Схильність до інверсов. сполучень часто визначає мовний стиль письменника. Найчастіше І. вживають у прозі, оскільки у віршах порядок слів відносно вільний і підпорядков. ритміці поет. мови.

В музиці  — повторення мотиву або теми у зворот. русі; обернення, зміна напряму висхідних інтервалів на низхідні й навпаки. Застосовна у каноні та фузі; в серед. додекафонії І. — один із осн. тех. засобів.

У біології  — один із типів хромосом. перебудов, що виникає при одночас. розриві хромосоми у двох точках і полягає в повороті внутр. її сегмента на 180°. І. називають парацентричною, якщо інвертов. ділянка знаходиться з одного боку від центромери (первинної перетяжки хромосоми), та перицентричною, якщо інвертована ділянка включає і центромеру. І. ускладнюють обмін між гомол. (парними) хромосомами, зменшуючи частоту рекомбінацій генів, тому мають деяке значення в заг. еволюції видів. Також відома І. статевої поведінки самців тварин, що проявляється у набуванні поз самки перед паруванням.

У математиці  — 1) Точкове перетворення площини відносно заданого в ній кола з центром у точці O і радіусом R. Кожній точці А, відмінній від точки O, ставиться у відповідність така точка променя ОА, що ОА · ОА₁ = R². Точка О є центром, або полюсом, І., величина R² — степенем І. Аналогічно визначають І. в просторі відносно сфери. 2) Порушення нормал. порядку 2-х елементів у перестановці незалежно від того, стоять ці елементи поряд чи ні. Так, у перестановці cbad елементи c і b, c і a, b і a утворюють І., якщо їхнім нормал. порядком вважати abcd.

У геофізиці виділяють І. геомагніт. поля Землі (див. Палеомагнетизм), температури в атмосфері (тобто підвищення температури повітря з висотою замість звичайного її зниження) й Океані. І. температури в атмосфері спостерігають у приземних шарах (над поверхнею ґрунту, охолодженого нічним випромінюванням узимку; у гірських р-нах, коли холодне повітря опускається в міжгірні долини), а також у вільній атмосфері. Може бути пов’яз. з переміщенням потоків теплого повітря на холодну поверхню (адвективна І.), з поверхнею фронту атмосферного (фронтал. І.), турбулентністю (турбулентна І.), орографією (орограф. І.). І. температури в Океані виникає при тепломасообміні на його поверхні, у товщі стратифіков. вод, у придонному шарі (геотерм. процеси); також її спричиняє стік значно тепліших і солоніших вод морів в Океан.

У геодезії поняття І. пов’яз. з формуванням ероз.-денудац. рельєфу, форми якого обернені відносно геол. структур. Така І. відбувається в умовах різкої зміни літолог. складу при чергуванні стійких і схильних до розмивання гірських порід.

С. О. Плахотнюк, Н. М. Фещенко, А. І. Шушківський

завантажити статтю