ІНДОНЕ́ЗІЯ, Республіка Індонезія (Indonesia, Republik Indonesia) — острівна держава у Пів­ден­но-Східній Азії. Знаходиться на островах (17 508) Малайського архіпелагу та у західній частині острова Нова Ґвінея. До її складу входять Великі (Калімантан (окрім пів­нічної і пів­нічно-західної частини), Суматра, Сулавесі, Ява і Мадура) та Малі (крім частини острова Тімор) Зондські острови і Молук­кські острови. На Пів­ночі та у центральній частині омивається Тихим, на Пів­нічному Заході, Заході та Пів­дні — Індійським океанами та їхніми морями; на суходолі межує з Малайзією (острів Калімантан), Папуа — Новою Ґвінеєю (острів Нова Ґвінея) та Східним Тімором (острів Тімор). Площа 1904,6 тис. км2. Населе­н­ня 243 млн осіб (2010), пере­важно індонезійці (яванці — 40,6 %, сунди — 15 %, мадурці — 3,3 %, мінанґкабау — 2,7 %, малайці, буґи, батаки, балійці, банджари, аче, даяки, макасари, сасаки), проживають також китайці, араби. Природний приріст населе­н­ня 1,097 % (при рівні фертильності 2,28 дитини на одну жінку). Міське населе­н­ня складає 44 %. Віро­сповіда­н­ня: іслам — 86,1 %, християнство — 8,7 % (проте­стантизм — 5,7 %, католицизм — 3 %), індуїзм — 1,8 %. Столиця — Джакарта (18,3 млн осіб; 2007). Найбільші міста (млн осіб): Бандунґ (5,98), Медан (4,05), Сурабая (4), Палембанґ (2,06), Макасар (1,72), Чиребон (1,65), Джокʼякарта (1,57), Семаранґ (1,53). Адміністративний поділ — 31 провінція (зокрема 2 автономні) та 2 особливі адміністративні округи (Джакарта і Джокʼякарта). Державна мова — індонезійська. Грошова одиниця — індонезійська рупія. Державний устрій — президентська республіка. Глава держави — президент. Законодавчий орган — двопалатний Народний консультативний кон­грес (Рада народного пред­ставників і Рада пред­ставників регіонів). Член ООН, АСЕАН, МВФ, СОТ.

Перші державні утворе­н­ня на території сучасного Індонезії зʼявилися у 2–5 ст. У 10–11 ст. на острові Ява виникло князівство Матарам. У 13–15 ст. майже вся територія сучасного Індонезії пере­бувала під владою яванського князівства Маджапахіт. У 16 ст. роз­почато її активну колонізацію португальцями, згодом гол­ландцями, які до середини 18 ст. захопили Яву, а до початку 20 ст. — всю територію сучасного І. Під час другої світової війни Індонезія окупована Японією, 1945–49 — Великою Британією та Нідерландами. 1949 Нідерланди ви­знали незалежність І. Від 1950 — унітарна республіка. 1968 Президентом країни став генерал М. Сухарто, якого було усунено в результаті політичної кризи 1998. Одним з найгостріших внутрішніх конфліктів Індонезія залишається про­блема Східного Тімору, який до 1970 був під владою Португалії і лише 1976 уві­йшов до складу Індонезії.

Для рельєфу Індонезія характерний роз­поділ на гірські та рівнин­ну частини. Понад 50 % території роз­ташовано на висоті 200 м, близько 40 % — 200–1500 м, близько 5 % — вище 1500 м (найвища точка — гора Джая на острові Нова Ґвінея; 5029 м). Індонезія лежить в одній із сейсмічно най­активніших зон Землі (близько 400 вулканів, з них 100 — діючі). Клімат екваторіальний, у східній частині острова Ява і на Малих Зондських островах — субекваторіальний. Середньорічна температура +26 °C, кількість опадів — понад 2000 мм (у пів­ден­но-східній частині — 600–700 мм). Близько 2/3 території Індонезія за­ймають вологі тропічні ліси, подекуди трапляються рідколіс­ся і савани. Багато озер (пере­важно тектонічного і вулканічного походже­н­ня), найбільші — Тоба, Джемпанґ, Сентарум, Товуті, Темпе. Тварин­ний світ пред­ставлений орангутангами, гібонами, носорогами, слонами, тапірами, ти­грами, кенгуру, крокодилами, пітонами, варанами. Багата орнітофауна (фазани, какаду, райські пташки). У морях, що омивають Індонезія, — близько 4 тис. видів риб. Національні парки: «Ґунунґ-Ґеде-Панґранґо», «Уджунґ-Кулон» (острів Ява), «Ґунунґ-Лесер» (острів Суматра), «Лоре-Лінду» і «Танджунґ-Путінґ» (острів Сулавесі), «Комодо» та «Сіберут» (на одно­ймен­них островах), «Данац-Сентарум» (острів Калімантан). Ботанічний сад у м. Боґор (острів Ява) — один з найбільших у світі. Між­народні значе­н­ня мають «Парки вулканів» (острів Ява), заповід­ник і дослідницький центр з ви­вче­н­ня орангутангів (острів Калімантан). Є родовища нафти і природного газу, олова, вугі­л­ля, бокситів, марганцевих, мідних, нікелевих руд, фосфоритів, золота, срібла, солі.

Індонезія — аграрно-індустріальна країна. ВВП становить 1033 млрд дол. США (2010), у роз­рахунку на особу — 4,3 тис. дол. США. Структура ВВП: промисловість і будівництво — 46,8 %, сфера послуг — 38,3 %, с. господарство і рибальство — 14,9 %. Основні галузі промисловості: нафтопереробна, нафтогазова, харчова, текс­тильна, швейна, взут­тєва, хімічна, електро­енергетика. Остан­нім часом набули роз­витку судно-, авіа-, автомобілебудува­н­ня, нафтохімія, електроніка. Вирощують рис, кукурудзу, касаву, батат, арахіс, фрукти. Тварин­ництво слабороз­винене. Екс­портує чай, каву, тютюн, какао, прянощі, нафту і нафто­продукти, природний газ, деревину (основний світовий по­стачальник кори хін­ного дерева), одяг, каучук, рибу і море­продукти, пальмову олію; імпортує нафту і нафто­продукти, автотранс­порт­ні засоби, промислове устаткува­н­ня, сталевий прокат і труби, продукцію органічної хімії. Основні торговельні партнери: Японія, країни АСЕАН, ЄС, США, Пів­ден­на Корея, Китай. Найважливіші морські порти: Танджунґ-Пріок (Джакарта), Танджунґ-Перак (Сурабая), Палембанґ (Пів­ден­на Суматра), Белаван (Пів­нічна Суматра), Макасар (Пів­ден­ний Сулавесі), Баликпапан (Східний Калімантан); аеропорти: Сукарно-Ґатта (Джакарта), Нґураг-Рай (Денпасар), Полоніа (Медан), Джуанда (Сурабая), Адисучипто (Джокʼякарта). В Індонезія збереглися мегалітичні споруди — менгіри, дольмени, склепи (комплекси Пасемах на Пів­ден­ній Суматри, Лебак-Сібедуґ на Західній Яви, кінця 2 — середини 1 тис. до н. е.); «чанді» — невеликі храми-святилища з багатою пластикою форм (Пунтадева у центральній частині Яви, 7–8 ст.). Індонезія ви­знала незалежність України 28 грудня 1991, дипломатичні від­носини між країнами встановлено 11 червня 1992.