Івахненко Олексій Григорович

Визначення і загальна характеристика

ІВАХНЕ́НКО Олексій Григорович (17(30). 03. 1913, м. Кобеляки, нині Полтав. обл. — 16. 10. 2007, Київ) — фахівець у галузях автоматичного керува­н­ня, математичного моделюва­н­ня та інформатики. Доктор технічних наук (1954), професор (1956), академік НАНУ (2003). Заслужений діяч науки УРСР (1972). Держ. премії УРСР (1991) та України (1997) в галузі науки і техніки Закін. Ленінгр. електротех. ін­ститут (нині С.-Петербург; 1938). Працював у Всесоюз. електротех. ін­ституті (Москва, 1938–41), на заводі № 703 Наркомату суднобуд. промисловості (1941–44), в Ін­ститутах буд. механіки (1944–48) та електротехніки (1948–64) АН УРСР: від 1962 — завідувач від­ділу тех. кібернетики; в Ін­ституті кібернетики НАНУ (1963–97; усі — Київ): завідувач від­ділу комбінов. систем керува­н­ня, від 1989 — гол. н. с. Радник дирекції Між­нар. наук.-навч. центру інформ. технологій і систем НАНУ та Міністерства освіти і науки України (1997–2007). Водночас 1945–86 — доцент, професор кафедри автоматики і телемеханіки Київ. політех. ін­ституту. Роз­робив нові принципи автоматич. регулюва­н­ня швидкості електро­двигунів змін­ного струму та асинхрон­них; теорію інваріант. систем автоматич. керува­н­ня з компенсацією вимірюваних збурень і систем комбінов. керува­н­ня; без­пошукові екс­трем. регулятори на базі роз­пі­знава­н­ня ситуацій та принцип автоматич. роз­пі­знава­н­ня образів (самона­вча­н­ня); сформулював основи побудови про­гнозних кібернет. при­строїв та принцип керува­н­ня з оптимізацією про­гнозу; теорію самоорганізації моделей склад. систем на основі екс­перим. даних та за допомогою методу груп. урахува­н­ня аргументів (МГУА) як осн. інструменту теорії (МГУА отримав світ. ви­зна­н­ня як метод самоорганізації багаторядних поліноміал. нейрон. мереж та мереж з актив. нейронами, що ефективно роз­вʼязують задачі роз­пі­знава­н­ня образів, кластеризації, моделюва­н­ня й про­гнозува­н­ня). Автор першої в СРСР праці в галузі тех. кібернетики — «Техническая кибернетика» (К., 1965). Засн. і гол. ред. (1956–88) ж. «Автоматика» (до 1978 виходив українською мовою, сприяючи роз­витку укр. тех. термінології; нині «Про­блемы управления и информатики»).

Пр.: Электроавтоматика. К., 1954; Кибернетические предсказывающие устройства. К., 1965; Кибернетические системы с комбинирован­ным управлением. К., 1966; Самообучающиеся системы распо­знавания и автоматического управления. К., 1969; Системы эвристической самоорганизации в технической кибернетике. К., 1971; Предсказание случайных процес­сов. К., 1971 (спів­автор); Долгосрочное про­гнозирование и управление сложными системами. К., 1975; Принятие решений на основе самоорганизации. Москва, 1976 (спів­автор); Индуктивный метод самоорганизации моделей сложных систем. К., 1982; Комбинирован­ный метод моделирования водных и нефтяных полей. К., 1984 (спів­автор); Selbstorganisation von vorhersagemodellen. Berlin, 1984 (спів­авт.; російською мовою — Самоорганизация про­гнозирующих моделей. К., 1985); Помехоустойчивость моделирования. К., 1985 (спів­автор); Моделирование сложных систем по экспериментальным дан­ным. Москва, 1987 (спів­автор); Не­прерывность и дис­кретность. К., 1990; Inductive Learning Algorithms for Complex Systems Modeling. Boca Raton, 1992 (спів­автор).

Літ.: 90-річчя академіка НАН України О. Г. Івахненка // Вісн. НАНУ. 2003. № 3.

В. С. Степашко

Завантажити статтю