ІВАХНЮ́К Антін (псевд. — Вуйко; 25. 01. 1906, с. Сморжів, нині Дубен. р-ну Рівнен. обл. — 27. 05. 2001, Торонто) — громадський діяч і меценат. Член «Пласту» (1924). Дійсний член Хорват. АН, НТШ, чл. товариства «Просвіта» (1934–37). Почес. чл. Обʼ­єдн. колиш. вояків УПА США і Канади. Закін. Оттав. університет (1972). У 1927 — військ. служба у польс. армії. Від жовтня у складі 5-го куреня пластунів «Довбушівці» у Станіславі (нині Івано-Франківськ); від 1928 — у «Чорноморцях», де працював у під­піл­лі зі шкіл. товаришем Р. Шухевичем. У листопаді–травні 1929 — субреферент секретаріату Верх. пласт. команди у Львові, від травня 1929 — секр. юнацтва. Від 1929 — в. о. референта Кошової команди (згодом Окруж. ради) у Львові. Навч. на філос. факультеті Львів. університету. 1930 заарешт. за причетність до діяльності таєм. гуртка. Увʼязн. на пів­тора року в польс. тюрмі. 1933 ви­їхав до м. Заґреб (нині Хорватія), де 1941 здобув диплом інж.-архітектора. 1938 засн. укр. студент. товариство «Пробоєм» (згодом «Дні­про»). Один з організаторів «Укр. леґіону» (1941). Член Хорват. товариства інж. (1943), Клубу філателістів (Заґреб, 1945). Брав активну участь у громад. житті Хорватії. 1945 заарешт. органами НКВС у Заґребі. Від 1948 — у Канаді. Спів­засн. 1948 г. «Гомін України», в. о. голови Пласту в Канаді (1950–51), чл. редколегії Видавн. комітету «Літопису УПА». Автор низки статей про націоналіст. рухи хорват. студентів, боротьбу українців з комуніст. режимом, про Т. Шевченка (хорват. мовою), турец. лідера Ататюрка; інтервʼю, рец. на книги, ви­дані хорват. мовою з укр. про­блематикою, кінофільми; пере­кладів з хорват. на укр. мову, доповід­ей, спогадів.