Івницька Зоя Олександрівна

Визначення і загальна характеристика

ІВНИ́ЦЬКА Зоя Олександрівна (04. 11. 1928, м. Біла Церква, нині Київ. обл.) — художниця театру, живописець, графік. Дружина М. Івницького. Закін. Одес. художнє училище (1953; викл. Л. Мучник, Д. Фруміна). Працювала 1954–66 учителем малюва­н­ня та кер. ізостудії Палацу піонерів (м. Тирниауз, РФ); в Одесі: у Будинку офіцерів, Палаці студентів, 1967–92 — художником по костюмах Театру муз. комедії; водночас — викладач Театр. худож.-тех. училища. Творчість І. характеризує емоційність, витонченість і краса колірних рішень та форм. Оформила ви­стави: для Одес. ТЮГу («Рік без коха­н­ня» Л. Устинова, 1965; «Громадський обвинувач» Я. Волчека, 1966) і Рос. драм. театру ім. А. Іванова («Професія пані Вор­рен» Б. Шоу, 1967); створила ескізи костюмів до ви­став Театру муз. комедії: «Вєрка… Надія, Любов» М. Ліфшиця та Г. Порт­нова (1967), «Весела вдова» (1968) та «Граф Люксембурґ» (1985) Ф. Легара, «Майя» С. Феньєша, «Потрібна героїня» В. Баснера (обидві — 1969), «Журавель у небі» О. Колкера (1970), «Циганський барон» (1971) та «Летюча миша» (1983) Й. Штраус­са, «Вік жінки» (1971) В. Семенова, «Принцеса цирку» І. Кальмана (1972), «Попелюшка» А. Спадавек­кіа (1973), «Чарівна Олена» (1976) та «Політ на Місяць» Ж. Оф­фенбаха, «На світанку» О. Сандлера (обидві — 1982), «Моя чарівна леді» Ф. Лоу (1984), «Скрипаль на даху» Дж. Бока (1987), «Слон» В. Гроховського (1988), «Великий Мікадо, або Шлюб по-японськи» А. Сал­лівана (1989); «Пушкін в Одесі» Ю. Динова (1969, Одес. рос. драм. театр); «Ешелон» М. Рощина (1975, Моск. театр «Соврємєн­нік»). Учасниця міських, всеукр., всесоюз. мистецьких ви­ставок від 1960-х рр. Персон. — в Одесі (1967), Лос-Анджелесі (шт. Каліфорнія, США, 2009). Авторка станк. графіч. («У кравчині», 1955; «Дочка», 1973) та живопис. («Дівчина у кімоно», 1962; «Дерева», 1970) робіт.

Літ.: Щурова Т. Театр сцено­графа // Театр. 2001. № 4(4).

Ю. В. Сагіна

Завантажити статтю