Ігнатенко Володимир Дмитрович
ІГНАТЕ́НКО Володимир Дмитрович (31. 01. 1940, с. Підлясек Перемишл. воєводства, Польща — 27. 11. 2010, Донецьк, похов. у Львові) — співак (тенор), педагог. Професор (1999). Народний артист УРСР (1989). Орден «За заслуги» 3-го (2010) ступ. Премія НСТДУ (1999). Закін. Львів. консерваторію (1965; кл. М. Шелюжка), де й викладав від 1983 (нині муз. академія): від 1992 — завідувач кафедри сольного співу. Водночас від 1964 — соліст Львів. театру опери та балету ім. С. Крушельницької. І. виконав сольні тенорові партії у творах: Кантата № 21 Й.-С. Баха, Симф. № 9 Л. ван Бетговена, «Реквієм» В.-А. Моцарта, «Святкова меса» Й. Гайдна, «Стабат матер» А. Дворжака, ораторія «Страсті Господа нашого Ісуса Христа» О. Козаренка, кантата «Радуйся, ниво неполитая» М. Лисенка, кантата-ораторія «Неофіти» М. Кузана та ін. Особливе місце у його програмах займають вокал. твори зх.-укр. композиторів. Має фонд. записи на Укр. та Львів. радіо і телебаченні. І. — голова або чл. журі багатьох міжнар., всеукр. та регіон. конкурсів вокалістів. Серед учнів — Л. Качала, О. Петрусенко, лауреати всеукр. та міжнар. конкурсів М. Гаврилко, Н. Данило, В. Лісковецький, П. Радейко. Автор кн. «На сцені Львівської опери» (Л., 1998).
Додаткові відомості
- Основні партії
- Максим («Золотий обруч» Б. Лятошинського), Микола Задорожний («Украдене щастя» Ю. Мейтуса), Андрій, Вакула («Тарас Бульба», «Різдвяна ніч» М. Лисенка), Назар («Назар Стодоля» К. Данькевича), Азазель («Мойсей» М. Скорика), Герман, Водемон, Андрій («Пікова дама», «Іоланта», «Мазепа» П. Чайковського), Йонтек, Стефан («Галька», «Зачарований замок» С. Монюшка), Хозе («Кармен» Ж. Бізе), Отелло, Радамес, Ернані, Дон Карлос, Манріко («Отелло», «Аїда», «Ернані», «Дон Карлос», «Трубадур» Дж. Верді), Каніо («Паяци» Р. Леонкавалло), Гоффманн («Казки Гоффманна» Ж. Оффенбаха).
Рекомендована література
- Лугова А. Шлях на сцену // Вільна Україна. 1965, 4 груд.;
- Логойда М. Володимир Ігнатенко: Життєвий та творчий шлях. Л., 2004;
- Дашак А. Палаючий вогонь творчості // Театр. бесіда. 2004. № 1(13).
Завантажити статтю
Людина 
