Ігнатенко Микола Андрійович

Визначення і загальна характеристика

ІГНАТЕ́НКО Микола Андрі­йович (16. 05. 1939, с. Калинки, нині Тинна Дунаєвец. р-ну Хмельн. обл. — 01. 10. 2005, Київ) — літературо­знавець, пере­кладач. Доктор філологічних наук (1991). Закін. Чернів. університет (1961). Учителював, працював на радіо і в редакціях газет. Від 1975 — в Ін­ституті літ-ри НАНУ (Київ): від 1998 — за­ступник завідувач від­ділу світ. літ-ри і компаративістики. Автор моно­графій з питань теорії літ-ри та історії худож. культури «Читач як учасник літературного процесу» (1980) і «Генезис сучасного наукового мисле­н­ня» (1986; обидві — Київ). Почав пере­кладати під впливом М. Лукаша, котрий вмістив його пере­клади віршів «Літа», «Вік», «Товариство», «Добро утратив» у зб. Й.-В. Ґете «Твори» (К., 1969). Пере­клав з нім. мови романи «Брати-віталійці» В. Бределя (1969), «Загибель воїнів-ягуарів» В. Мейнка (1973), поет. зб. «Золоті слова» Й.-В. Ґете (2001), кн. «Порівняльна історія словʼянських літератур» Д. Чижевського (2004; у спів­авт. з О. Костюк); з румун. — повісті «Щасливий Млин» і «Скарб» І. Славича (обидві — 1972), окремі новели X. Зінке, вірші М. Емінеску; з польс. — зб. «Вірші для дітей» Ю. Тувіма (2001; усі — Київ) та ін. Загинув за незʼясов. об­ставин.

О. Г. Астафʼєв

Завантажити статтю