Ізбеков Володимир Олексійович

ІЗБЕ́КОВ Володимир Олексійович (08(20). 07. 1881, с. Погромне Астрахан. губ., нині Волгогр. обл., РФ — 20. 03. 1963, Київ) — фахівець у галузі неорганічної хімії. Канд. хім. н. (1935), професор (1937), член-кореспондент АН УРСР (1939). Державні нагороди. Закін. Юр’єв. університет (1909, нині м. Тарту, Естонія). Працював 1909–41 та 1944–62 у Київ. політех. інституті: від 1928 — проф., завідувач кафедри неорганіч. хімії. Водночас 1931–41 та 1944–52 — у Інституті заг. та неорганіч. хімії АН УРСР (до 1945 — Інститут хімії; з часу заснування н.-д. каф. хімії Київ. політех. інституту був її дійс. чл.): 1945–52 — зав. лаб. рідкіс. металів; 1933–41 та 1944–50 — у Київ. університеті: проф., завідувач кафедри неорганіч. хімії. Під час 2-ї світової війни залишився в Києві, 1942 викладав хімію у Житомир. с.-г. інституті. Осн. напрями наук. діяльності: електрохімія розплавлених солей і хім. перероблення мінерал. сировини, вилучення рідкіс. металів з відходів виробництва. Досліджував електролітну природу, властивості розтоплених і рідкіс. при звичай. умовах сольових систем, хім. взаємодію солей у розтопах, а також зміни рядів напруг металів у розтоплених системах порівняно з водними розчинами. Вперше показав залежність електрохім. ряду напруг металів від розчинника, а також встановив зв’язок між потенціалами розкладу та теплотою утворення відповід. сполук.

Завантажити статтю