ІЗЮ́МСЬКО-БАРВІ́НКІВСЬКА НА­СТУПА́ЛЬНА ОПЕРА́ЦІЯ. Проведено 17–27 липня 1943 військами Пів­ден­но-Західного фронту під командува­н­ням генерала армії Р. Малиновського з метою скувати, а за сприятливих умов роз­громити (разом із частинами Пів­ден­ного фронту) німецькі війська у Донбасі й не допустити їхню пере­дис­локацію в р-н м. Курськ (РФ). Радянським військам (443 тис. солдатів й офіцерів, до 5-ти тис. гармат і мінометів, 1130 танків та самохідно-артилерійських установок, до 1400 літаків) протистояли частина сил оперативної групи «Кемпф» і 1-а танк. армія групи «Пів­день» під командува­н­ням генерал-фельдмаршала Е. фон Манштайна (близько 320 тис. солдатів і офіцерів, 3900 гармат й мінометів, 800 танків та штурмових гармат, понад 1000 літаків). Під­роз­діли радянської армії, роз­ташовані вздовж р. Сівер. Донець (притока Дону) від м. Зміїв (Харків. обл.) до с. Словʼяносербськ (нині смт Луган. обл.), почали на­ступ з р-ну м. Ізюм (Харків. обл.) у напрямі Барвінкове–Красноармійське (нині м. Красноармійськ Донец. обл.), в ході якого захопили кілька плацдармів на правому березі Сіверського Дінця. Хоча завершити прорив тактичної оборони противника не вдалося, своїми активними діями вони змусили його викори­стати резерви й, таким чином, сут­тєво допомогли частинам Воронезького фронту в проведен­ні оборон­ної операції по­близу Курська.