КУЗНЕЦО́В Микола Іванович (псевдонім: Коло­ніст, Пух, Грачов та ін.; 14(27). 07. 1911, с. Зирянка, нині Свердловської обл., РФ — 09. 03. 1944, похований у Львові) — військовик. Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Державні та бо­йові нагороди СРСР. Завдяки вчительці, яка деякий час мешкала у Швейцарії, та контактам із аптекарем-ав­стрійцем і колишнім вій­ськовополоненим-чехом добре ви­вчив німецьку мову. Закінчив Талицький лісовий технікум (нині Сверд­ловська обл., 1929). Працював у земельному управлін­ні і на виробництві. 1932 за звинуваче­н­ням у службовій не­дбалості засуджений до 1-го року виправних робіт. У тому ж році став секретним спів­робітником ДПУ; від 1939 — у центральному апараті Головного управлі­н­ня державної без­пеки НКВС СРСР (залучений до вербу­ва­н­ня спів­робітників німецького посольства). У серпні 1942 направлений у партизанський загін особливого при­значе­н­ня у складі групи НКВС «Пере­можці» (командир – Д. Медведєв), яка діяла по­близу Рівного, де були роз­ташовані центральні органи німецької окупаційної адміністрації України. Використовуючи німецьке обмундирува­н­ня і документи на імʼя обер-лейтенанта німецької армії П.-В. Зіберта виконував складні роз­відувальні і диверсійні операції, здо­бував важливі роз­від­дані. Діяв у контакті з під­пільниками та партизанами. Не­вдовзі отримав зав­да­н­ня вбити райхскомісара України Е. Коха та домігся аудієнції у нього. Однак під час роз­мови К. ді­знався про намір німців провести на Курській дузі операцію «Цитадель» (див. Курська битва) і, щоб пере­дати інформацію до Москви, від­мовився від убивства. Деякий час пере­бував під за­грозою роз­стрілу за невикона­н­ня бо­йового зав­да­н­ня. Намагаючись виправдати довірʼя радянського командува­н­ня, вбив низку німецьких високопосадовців й офіцерів, зокрема президента Верховного су­ду окупованої України А. Функа, імперського радника Г. Галля та його секретаря А. Вінтера. У складі групи партизанів викрав генерала М. Ільґена. На місцях убивств спеціально залишав фальшиві речові докази, що свідчили про причетність до них членів ОУН. У від­повідь німці здійснювали масові роз­стріли місцевих жителів.

На початку 1944 із зав­да­н­ням убити губернатора дистрикту «Галичина» О. фон Вехтера вирушив до Львова, але не зумів там закріпитися. Подальша доля К. достовірно не ві­дома. За найпоширенішою версією 8 березня 1944 у с. Боратин (Бродівського ра­йону Львів. обл.) його і 2-х супутників, пере­одягнених у німецьку форму, захопила у полон чота «Гуцулка» сотні «Чорногори» з куреня «Шугая» УПА, де він і загинув (за одними даними, пі­ді­рвав себе гранатою, за іншими — був убитий). Звіт і фото К. командува­н­ня УПА згодом обміняло на дружину керівника Служби без­пеки М. Лебедя Д. Гнатківську з дочкою та родичами, яких німці утримували у концтаборі. Про К. і його групу знято художній фільм «По­двиг роз­відника» (1947, редактор Б. Барнет, Київська кіностудія імені О. Довженка), «Сильні духом» (1967, режисер В. Георгієв), «Загін спеціального при­значе­н­ня» (1987, режисер Г. Куз­нецов; обидва — Свердловська кіностудія). 1977 місто-супутник Рівненської АЕС на­звано Кузнецовськ. 2000 ветерани м. Єкатеринбург (Свердловська обл.) звернулися до Львівської міськради з пропозицією пере­поховати К. у їхньому місті, однак отримали від­мову.