Кузнецов Микола Іванович
Визначення і загальна характеристика
КУЗНЕЦО́В Микола Іванович (псевд.: Колоніст, Пух, Грачов та ін.; 14(27). 07. 1911, с. Зирянка, нині Свердлов. обл., РФ — 09. 03. 1944, похов. у Львові) — військовик. Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Державні та бойові нагороди СРСР. Завдяки вчительці, яка деякий час мешкала у Швейцарії, та контактам із аптекарем-австрійцем і колиш. військовополоненим-чехом добре вивчив нім. мову. Закін. Талиц. лісовий технікум (нині Свердлов. обл., 1929). Працював у земел. упр. і на виробництві. 1932 за звинуваченням у служб. недбалості засудж. до 1-го р. виправ. робіт. У тому ж році став секрет. співроб. ДПУ; від 1939 — у центр. апараті Гол. упр. держ. безпеки НКВС СРСР (залучений до вербування співроб. нім. посольства). У серпні 1942 направлений у партизан. загін особл. призначення у складі групи НКВС «Переможці» (командир — Д. Медведєв), яка діяла побл. Рівного, де були розташ. центр. органи нім. окупац. адміністрації України. Використовуючи нім. обмундирування і документи на імʼя обер-лейтенанта нім. армії П.-В. Зіберта виконував складні розвідув. і диверс. операції, здобував важливі розвіддані. Діяв у контакті з підпільниками та партизанами. Невдовзі отримав завдання вбити райхскомісара України Е. Коха та домігся аудієнції у нього. Однак під час розмови К. дізнався про намір німців провести на Курс. дузі операцію «Цитадель» (див. Курська битва) і, щоб передати інформацію до Москви, відмовився від убивства. Деякий час перебував під загрозою розстрілу за невиконання бойового завдання. Намагаючись виправдати довірʼя рад. командування, вбив низку нім. високопосадовців й офіцерів, зокрема президента Верхов. суду окупов. України А. Функа, імпер. радника Г. Галля та його секр. А. Вінтера. У складі групи партизанів викрав генерала М. Ільґена. На місцях убивств спеціально залишав фальшиві речові докази, що свідчили про причетність до них чл. ОУН. У відповідь німці здійснювали масові розстріли місц. жителів.
На поч. 1944 із завданням убити губернатора дистрикту «Галичина» О. фон Вехтера вирушив до Львова, але не зумів там закріпитися. Подальша доля К. достовірно не відома. За найпоширенішою версією 8 березня 1944 у с. Боратин (Бродів. р-ну Львів. обл.) його і 2-х супутників, переодягнених у нім. форму, захопила у полон чота «Гуцулка» сотні «Чорногори» з куреня «Шугая» УПА, де він і загинув (за одними даними, підірвав себе гранатою, за ін. — був убитий). Звіт і фото К. командування УПА згодом обміняло на дружину кер. Служби безпеки М. Лебедя Д. Гнатківську з дочкою та родичами, яких німці утримували у концтаборі. Про К. і його групу знято х/ф «Подвиг розвідника» (1947, ред. Б. Барнет, Київ. кіностудія ім. О. Довженка), «Сильні духом» (1967, реж. В. Георгієв), «Загін спеціального призначення» (1987, реж. Г. Кузнецов; обидва — Свердлов. кіностудія). 1977 місто-супутник Рівнен. АЕС названо Кузнецовськ. 2000 ветерани м. Єкатеринбург (Свердлов. обл.) звернулися до Львів. міськради з пропозицією перепоховати К. у їхньому місті, однак отримали відмову.
Літ.: Лукин С. А., Гладков Т. К. Николай Кузнецов. Москва, 1971; Гусар Ю. Розвідник Микола Кузнєцов у Чернівцях. Чц., 1990; Гладков Т. К. Легенда советской разведки — Н. Кузнецов. Москва, 2001; Шпак В. Легенди Миколи Кузнецова // Уряд. курʼєр. 2011, 30 лип.
П. Д. Біленчук
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
