ЗРУ́БНА КУЛЬТУ́РНА СПІ́ЛЬНІСТЬ — група археологічних культур пізнього бронзового віку. Датована 17–12 ст. до н. е. Була поширена на Пів­ден­ному Сході Європи поміж Дні­пром та Уралом. Складалася з покровської і бережнівсько-маївської зрубних культур. Виділив на початку 20 ст. В. Городцов за матеріалами роз­копок курганів у середній течії Сіверського Дінця (притока Дону). Памʼятки З. к. с. пред­ставлені селищами, курганськими і ґрунтними могильниками, скарбами бронзових виробів та зливків, міднорудними копальнями Донбасу й Приура­л­ля, комплексами ливарних форм, камʼяними стелами, числен­ними випадковими знахідками. Поселе­н­ня знаходилися на берегових терасах та під­вище­н­нях у заплавах річок. Однокамерні житла були за­глиблені в землю, мали каркасно-стовпову систему стін, іноді — господарськими прибудови. У Надазовʼї, Надпоріж­жі, на Донецькому кряжі та у Криму в будівництві широко використовували камінь. Ві­домі також культові споруди на поселе­н­нях та могильниках. У поховальному ритуалі пере­важають під­курган­ні тілопокладе­н­ня на лівому боці з орієнтацією на Пів­ніч (покровська культура) або Схід (бережнівсько-маївська культура), ві­домі й тілоспале­н­ня. Померлих іноді ховали у деревʼяних зрубах (звідси назва спільності) чи камʼяних скринях. Кургани З. к. с. часто мали видовжену форму (т. зв. довгі могили). Керам. посуд, прикрашений геом. візерунками, вирізняється банкоподіб. й ребристими формами. Знаря­д­дя праці та зброю виливали пере­важно з бронзи, однак використовували також камʼяні, кістяні й окремі залізні вироби. Господарство базувалося на від­гон­ному та придомному скотарстві, заплавному землеробстві, високороз­виненій гірничій справі у місцях покладів мідних руд та металооб­роблен­ні. Населе­н­ня З. к. с., яке належало до давньоіранської мовної спільноти, виробило оригінальної знакову систему, мало диференціальну соціальну структуру.