ЗУЛЯ́К Василь Олександрович (19. 08. 1921, с. Гермаківка, нині Борщівського р-ну Тернопільської обл. — 20. 07. 1992, смт Мельниця-Подільська Борщівського р-ну Тернопільської обл.) — виконавець на народних інструментах, майстер з виготовле­н­ня, ре­ставрації, рекон­струкції та вдосконале­н­ня українських народних музичних інструментів. Заслужений працівник культури УРСР (1966). Музичної освіту здобув приватно у місцевих скрипалів Я. Яреми та Гефнера. Грі на народних інструментах на­вчався у А. Маличка, майстерності з виготовле­н­ня музичних інструментів — у Г. Каськуна. Був завідувача клубу у Гермаківці (1939–40); директор (1940–41), художній керівник (1948–68) Будинку культури у Мельниці-Подільській, засновник, керівник і диригентом одного з перших повоєн­них оркестрів українських народних інструментів, керівник майстерень з виготовле­н­ня українських народних інструментів при ньому. Оркестр значною мірою став прообразом для створе­н­ня самодіяльних та професійних колективів такого типу в Україні. Водночас 1968–82 — керівник організованих ним виробничих екс­периментальних майстерень Музичного товариства УРСР у Мельниці-Подільській. Наявність цих майстерень сприяла формуван­ню оркестрів та ансамблів українських народних інструментів у різних регіонах України у 60–80-х роках 20 ст. З. удосконалював ті рідкісні українські народні інструменти, які б надавали звучан­ню оркестру най­яскравішої національної тембрової колоритності. У різні роки реконструював і виготовив сопілки, концертні цимбали у 3-х модифікаціях, ліру, козо-бас, волинку (козу), гуслі. Йому належить пріоритет у від­роджен­ні сурми та кобзи.