ЗУ́М­МЕР Всеволод Михайлович (14(26). 09. 1885, с. Тальне Уман. пов. Київ. губ., нині місто Черкас. обл. — 06. 12. 1970, м. Остер Козелец. р-ну Черніг. обл.) — мистецтво­знавець. Доктор історії і теорії мистецтв (1924). Член Істор. товариства Нестора-літописця (1917), НТШ (1918), Софій. комітету ВУАН (1923), Азерб. археол. комітету (1924), Всеукр. наук. асоц. сходо­знавства (1927), СХУ (1958). Закін. Університет св. Володимира у Києві (1916, залиш. до 1921 для під­готовки до зва­н­ня проф.), Моск. археол. ін­ститут (1917), Університет марксизму-ленінізму при Моск. міськ­комі ВКП(б) (1950). Викладав 1918–23 у Києві, зокрема в археол. ін­ституті; 1923–27 — в Азерб. університеті (Баку): завідувач кафедри історії мистецтв, від 1924 — проф.; водночас від 1924 — викладач Азерб. вищої худож. школи. Від 1924 — член-кореспондент Кавказ. істор.-археол. ін­ституту в Тифлісі (нині Тбілісі). Здійснив кілька екс­педицій на тер. Азербайджану (1924), в Середню Азію (1926, 1930–31), до Криму (1926–27), Туреч­чини (1928–29). Від 1928 — в Україні. Засн. і дир. Харків. худож.-істор. музею. Ре­прес. 1933, пере­бував від 1937 на заслан­ні у Бамлазі. Працював у Середньоазіат. університеті (Ташкент, 1940–49): від 1943 — завідувач кафедри історії мистецтв; водночас завідувач від­ділу мініатюри і калі­графії Ін­ституту сх. рукописів АН Узб. РСР, н. с. Ін­ституту мистецтво­знавства (1945–46). Звільн. 1950. Після поверне­н­ня в Україну не отримав до­зволу жити в Києві, 1952 оселився у м. Остер. Проф. Київ. інж.-буд. ін­ституту (1950–51); н. с. Остер. крає­знав. музею (1952–56). Готував стат­ті до УРЕ (К., 1953–64). Спів­працював з музеями України, РФ, Азербайджану, Узбеки­стану. Реабіліт. 1958. Один із фундаторів орієнтал. мистецтво­знавства в Україні у 1920-х рр. Наукові дослідже­н­ня: памʼятки укр., рос. мистецтва, сх. народів, соціології мистецтва, музеє­знавства і худож. критики. Автор низки статей, присвяч. творчості Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Іванова, В. Верещагіна, І. Рєпіна, М. Ґе.