Ібсен Генрік

І́БСЕН Генрік (Ibsen Henrik; 20. 03. 1828, містечко Шієн, Норвегія — 23. 05. 1906, м. Крістіанія, нині Осло) — норвезький драматург, поет. Від 1850 мешкав у Крістіанії, брав участь у громад.-політ. житті. Керував Берґен. (1852–57) і Норвез. нац. (Крістіанія, 1857–62) театрами. 1864–91 жив у Римі, Дрездені, Мюнхені (обидва — Німеч­чина). Ранні твори І. (зокрема вірш. драма з рим. історії «Catilina» / «Катіліна», 1850) пройняті тираноборчими ідеями, в них звучить від­гомін рев. подій у Європі 1848. У драм. творах «Kjœmpehøjen» («Могила велета», 1850), «Fru Inger til Østråt» («Пані Інґер із Естрота», 1855), «Hœrmendene på Helgeland» («Во­йовники в Гельґеланді», 1858; в укр. перекл. І. Стешенко — «Велетні пів­ночі», Х., 1931) звернувся до сюжетів нац. історії, героїки минулого, патріарх. селянського побуту. Соц. і філос. змістом сповнені драми «Kongs-Emnerne» («Боротьба за престол», 1863) та «Keiser og Galilœer» («Кесар і ґалілеянин», 1873), у яких проголошено ідею гармонії духов. й тілес. начал (т. зв. ідея третього царства). У пʼєсах «Samfundets Støtter» («Під­пори громадянства», 1877), «Et dukkehjem» («Ляльковий дім», 1879), «Gengangere» («Примари», 1881), «En folkefjende» («Ворог народові», 1882), «Vildanden» («Дика качка», 1884), драм. поемі «Brand» («Бранд», 1866) висміював вади су­спільства, викривав міщан. мораль, зобразив одвічний конфлікт добра і зла, взаємини героїч. особистості й пасивної юрби. У драм. поемі «Peer Gynt» («Пер Ґюнт», 1867) викори­став традиц. ґротеск. персонажів романт. казки з метою сатир. від­ображе­н­ня життя; твір сповнений мотивами з норвез. легенд і міфів. І. опоетизував жін. образи, яким властиві почу­т­тя вірності, коха­н­ня, обовʼязку, готовність до самопожертви. У пізніх його творах пере­важають філос.-символіст. мотиви: «Fruen fra havet» («Жінка з моря», 1888), «Hedda Gabler» («Гедда Ґаблер», 1890), «Bygmester Solness» («Будівничий Сольнес», 1892), «Lille Eyolf» («Маленький Ейольф», 1894), «John Gabriel Borkman» («Йоун Ґабріель Боркман», 1896), «Når vi døde vågner» («Як ми мертві воскреснемо», 1899). Пʼєси І. справили значний вплив на роз­виток світ. драматургії. Низку статей його творчості присвятили І. Франко (зокрема «Wróg ludu» // «Kurjer Lwowski» від 19 і 20 грудня 1891; замітка до 70-річчя від дня народж. письмен­ника, в якій під­креслено світ. значе­н­ня його творчості, 1898), Н. Кобринська («Про “Нору” Ібсена», Л., 1900), Леся Українка (рукопис «Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.», 1901). За мотивами вірша І. «Сила спогаду» І. Франко написав поезію «Школа поета (за Ібсеном)». Пʼєси І. ставили на укр. сцені у Руському нар. театрі (Львів, 1907), трупами Т. Колесниченка («Примари», «Нора», 1907–08), І. Сагатовського («Нора», 1909), у Молодому театрі під керівництвом Леся Курбаса («Ворог народу» — під на­звою «Доктор Штокман», 1918), Першому держ. драм. театрі («Під­пори су­спільства», 1919), Держ. укр. драм. театрі ім. І. Франка («Велетні пів­ночі», 1921–22), Укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької («Примари», 1923–24) та ін. Укр. мовою окремі драм. твори І. пере­клали А. Крушельницький, М. Загірня (М. Грінченко), Н. Грінченко, М. Голубець, М. Грушевська, Ю. Кміт, Ю. Зорянчук, В. Гладка, К. Корякіна; поезію — І. Франко, О. Жихаренко, О. Бурґгардт, Д. Павличко, Н. Іваничук та ін. У Норвегії в с. Ґрім­стад (1916), Шіені (1958) та Осло (1993) засн. музеї І., а також Між­нар. премію його імені (2007).

Завантажити статтю