ЗА́ЙЦЕВ Микола Олександрович (16(29). 12. 1902, с. Любниця, нині Новгородської обл., РФ — 21. 09. 1965, Москва) — фахівець у галузі гірничої справи. Кандидат технічних наук, член-кореспондент АН УРСР (1951). Герой Соціалістичної Праці (1948). Державні нагороди СРСР. Закінчив Ленін­градський гірничий ін­ститут (1929, нині Санкт-Петербург). Працював головним інженером шахти, трестів «Дзержинськвугі­л­ля» і «Артемвугі­л­ля» у Донбасі, 1942–45 — на комбінаті «Молотов­вугі­л­ля» та у тресті «Сталінвугі­л­ля». 1945–54 — начальник комбінатів «Сталінвугі­л­ля» та «Артемвугі­л­ля». 1953–54 — директор Сталінського науково-дослідного вугільного ін­ституту (нині Донецьк), 1955–57 — за­ступник міністра будівництва під­приємств вугільної промисловості СРСР. 1957–60 — у Держплані РРФСР. Від 1960 — в Ін­ституті гірничої справи АН СРСР (Москва): завідувач лабораторії організації гірничого виробництва, завідувач від­ділу технології та механізації під­земного добува­н­ня вугі­л­ля. Депутат Верховної Ради УРСР 2–3-го скликань. Основні дослідже­н­ня присвячені раціональним системам роз­робки багатогазових круто­спадних вугільних пластів, від­новлен­ню зруйнованих під час війни вугільних шахт Донбасу, механізації та під­вищен­ню без­пеки праці.