ЗАКУШНЯ́К Олександр Якович (01(13). 03. 1879, Одеса — 21. 04. 1930, Ленін­град, нині С.-Петербург) — артист естради і роз­мовного жанру, актор, педагог. Навч. на юрид. факультеті Університету св. Володимира у Києві (1898–1900), закін. юрид. факультет Новорос. університету в Одесі (1903). У 1900 від­рахов. з Університету св. Володимира за участь у студент. рев.-демократ. русі. Ще студентом під псевд. «Самарський» брав участь у ви­ставах одес. аматор. і профес. труп, ви­ступав на естраді пере­важно з худож. чита­н­ням оповідань А. Чехова. 1906 був за­прошений В. Мейєрхольдом до Товариства нової драми, де роз­крився його талант драм. актора. 1907–10 працював у С.-Петербурзі в театрі, створ. В. Комісаржевською, з яким гастролював у Нью-Йорку. Від 1910 ви­ступав у концерт. жанрі «Вечори інтимного чита­н­ня». Саме з імʼям З. повʼязують становле­н­ня та роз­виток цього жанру для широкої публіки у 1910–20-х рр. Його дебют від­бувся у приват. салоні в Одесі з чита­н­ня роману А. Чехова «Дом с мезонином». З роз­шире­н­ням репертуару («Єврейська канітель» Шолом Алейхема, «Дім Тельє» Ґ. де Мопас­сана, оповіда­н­ня Марка Твена) популярність З. в Одесі зро­стала. 1912 ви­ступив перед акторами Моск. худож. театру у присутності К. Станіславського, де отримав його схвальний від­гук. Був учасником 1-ї світової війни, мав бо­йові нагороди. Після демобілізації 1918 продовжив актор. діяльність у театрах Москви. Крім того, продовжував працювати над удосконале­н­ням жанру «Вечори інтимного чита­н­ня» і виведе­н­ням його на широку сцену. Протягом декількох років від­бирав репертуар і готував композицію для «Вечорів оповіда­н­ня». Для премʼєри обрав новелу Ґ. де Мопас­сана «Пишка» (акцент на соц. аспекти, актуал. у 1920-і рр., до­зволив творчо подолати інтимність цього твору). Під час роботи над цією композицією З. широко використовував при­йоми міміки, інтонацію, жест, намагався пере­дати кожній фразі екс­пресію роз­мов. мови. 1923 у моск. Будинку вчителя від­бувся перший від­критий «Вечір оповіда­н­ня» (крім «Пишки», прочитав «Банківський білет» Марка Твена, оповіда­н­ня А. Чехова). 1924 вперше публічно ви­ступив із власною композицією «Пов­ста­н­ня ангелів» за А. Франсом. Згодом репертуар поповнився творами І. Бабеля, Дж. Лондона, Шолом Алейхема, М. Гоголя та ін. 1926 від­булася премʼєра «Египетских ночей» О. Пушкіна з муз. су­проводом (на клавесині й віолі виконувалися твори композиторів 18 ст.). 1927 З. пред­ставив власну композицію «Тарас Бульба» за М. Гоголем, 1929 — «Унижен­ные и оскорблен­ные» за Ф. Достоєвським. «Вечори оповіда­н­ня» проходили у Бетговен. залі Великого театру, на сцені Будинку спілок, а також у робітн. клубах Москви. Гастролював на Пд. Росії, в Україні, Закавказ­зі, Сибіру. Від 1925 ви­ступав у залах Академ. капели в Ленін­граді. Рос. письмен­ник І. Андрон­ников називав З. «чудодеем живой речи», В. Яхонтов ви­значив його мистецтво як «прекрасную игру в неигру». Від 1925 неодноразово ви­ступав у новатор. про­грамах худож. радіомовле­н­ня. Голос артиста, на жаль, не зберігся у звукозапису. З. створив мист. школу худож. чита­н­ня з естради. Водночас 1917–20 викладав у Держ. ін­ституті декламації (Москва). У 1920-х рр. також за­ймався режисер.-пед. діяльністю; серед учнів — А. Ефрос, В. Другова, В. Яблонська. Автор кн. «Вечера рас­сказа» (Москва, 1927, вып. 2).