ЗАЛИВА́ХА Опанас Іванович (26. 11. 1925, с. Гусинка Купʼянського р-ну, нині Харківська обл. — 24. 04. 2007, Івано-Франківськ) — живописець, графік, скульптор і кераміст. Державна премія України імені Тараса Шевченка (1995), премія ім. В. Стуса (1989). Заслужений художник України (1999). Член НСХУ (1989). Закінчив Ін­ститут живопису, скульптури та архітектури у Ленін­граді (нині Санкт-Петербург, 1960; викладачі А. Мильников, В. Орєшников, М. Степашкін). Працював у 1960–1961 художником у Тюмені (РФ), де 1961 року організував першу персональну ви­ставку. У 1961–1965 роках працював в Івано-Франківському художньому фонді. Персональну ви­ставку у 1962 закрито через тиждень за «без­ідейність». Активний учасник руху шістдесятників. Заарештований у серпні 1965 року і засуджений до пʼяти років таборів суворого режиму за антирадянську пропаганду та агітацію. Покара­н­ня від­бував у мордовському таборі № 11, де таємно виконав десятки екслібрисів, вітальних листівок, ескізів тематичних композицій, плакатів із зображе­н­ням Т. Шевченка (для святкува­н­ня у таборі), порт­рет поета-вʼязня К. Скуєнієкса. У 1970 році повернувся до Івано-Франківська.

Персональні ви­ставки — у Львові (1988), Івано-Франківську (1989), Києві (1989), Чернівцях (1989), Харкові, Хмельницькому, Тернополі, Каневі (Черкаська область), Калуші, На­двірній, Косові, Бурштині, Коломиї (усі — у 1990-х роках), Лондоні (1997). Працював у галузях станкового й монументального малярства (пейзажі, порт­рети, автопорт­рети, натюрморти, тематичні композиції, оздобле­н­ня інтерʼєрів громадських споруд), станкової та книжкової графіки (тематичні композиції, порт­рети, вітальні листівки, екслібриси, ілюстрації, оформле­н­ня книг); створював також вітражі, мозаїки, станкові скульптури та кераміку. Новаторські за формою твори Заливахи сповнені національно-патріотичного змісту.

Для його творчості характерна широка тематика: від­творе­н­ня історичного минулого народу (мозаїка «Борітеся — поборете», 1963; «Козака несуть», 1966, олія; «Козак Мамай», 1969, дерево, метал, темпера; «Чумацька вечеря», 1980-ті роки, олія), во­звеличе­н­ня Кобзаря (вітраж «Т. Шевченко», 1964, спів­автори — А. Горська, Л. Семикіна, знищено; ліно­гравюра «Чи буде суд? Чи буде кара?», 1964; «Шевченко-пророк», 2006, олія), філософські роз­думи («Доля», 1970; «Світло істини», 2001), духовність народу («Богородиця», 1980; «Молитва», 1987; «Храмове», 1998), пере­жива­н­ня людської долі («Роз­лука», 1970-ті роки; «Пієта», 1985; «Смуток», 1994), викри­т­тя злочинів тоталітарного режиму («Привид комунізму», 1982; «33-й рік», 1997; «Голодомор», 1998), мужність, жертовність, шляхетність мучеників за свободу («Мовча­н­ня», «Чай», обидва — 1989; «Ґрати», 1998; усі — олія).

Залишив спогади у книзі «Алла Горська. Червона тінь калини. Листи. Спогади. Стат­ті» (Київ, 1996). Оформив обкладинку журналу «Український вісник» (1987), книги «Блудні сини України» Є. Сверстюка (Київ, 1993), «Палімпсести» В. Стуса (Київ, 2003); інтерʼєри кавʼярень «Медівня», «Казка», «Картопляники», «Білий камінь», «Скала», крамниці «Дитячий світ» (усі — в Івано-Франківську, 1989). Окремі роботи зберігаються в НХМ, Національному музеї у Львові, Івано-Франківському художньому музеї, Тюменській картин­ній галереї.