ЗАЛО́ЗНИЙ Петро Федорович (псевд. і крипт.: Петро З., Петрусь З., 3-й, П., Явір Петро, Федоренко П., За-ний Петро, П. З. та ін.; 20. 12. 1865(01. 01. 1866), с. Рашівка, нині Гадяц. р-ну Полтав. обл. — 08. 04. 1921, там само) — мово­знавець і письмен­ник. Закін. Університет св. Володимира у Києві (1889). Учителював у земських школах Катеринославщини і Полтавщини, був чиновником. Перший вірш «Сиротина» опубл. 1886 в альманасі «Степ». Друкувався у ж. «Зоря», «ЛНВ», «Рідний край», антологіях «Акорди», «Українська муза», декл­аматорі «Роз­вага». Написав під­ручник «Коротка граматика української мови» (ч. 1–2, 1906–13; 4-е вид. 1918, ч. 1), що ві­ді­грав важливу роль у формуван­ні літ. норми української мови; пере­ви­дано під на­звою «Початкова граматика української мови» (1912; 1917–18; усі — Полтава). Нормат. тенденції граматики української мови реалізовані З. у зб. поезій «Русалочка» (К., 1887), водевілі «На досвітках», оповіда­н­нях про життя народу «Свічечка», «Діти» (усі — 1888), про трагічну роз­губленість інтелігенції, яка не може від­найти влас. місця у су­спільстві,– «Проти хвилі» (1888), «Студент» (1889). Пере­клав кілька віршів М. Лермонтова.