Заньковецька Марія Костянтинівна

Визначення і загальна характеристика

ЗАНЬКОВЕ́ЦЬКА Марія Костянтинівна (дівоче — Адасовська, за чоловіком 1875–88 — Хлистова; 23. 07(04. 08). 1854, с. Заньки, нині Ніжин. р-ну Черніг. обл. — 04. 10. 1934, Київ) — актриса, співачка (мецо-сопрано). Походила з дворян. родини. Закін. приват. пансіонат С. Осовської (Чернігів, 1874). Брала участь 1874–75 у виставах аматор. гуртка в Ніжині під керівництвом І. Раковича (за участі учнів Ніжин. ліцею), де й виконала уперше роль Наталки у «Наталці Полтавці» І. Котляревського, зачаровуючи всіх чудовим, від природи поставленим і на той час уже сформов. мецо-сопрано. 1878–81 перебувала з чоловіком (офіцером рос. армії) у фортеці м. Бендери (нині Молдова), де брала участь в аматор. концертах та виставах. Тоді ж познайомилася з М. Тобілевичем (М. Садовським; була його цивіл. дружиною 1888–1909). У зв’язку з переведенням 1881 чоловіка до фортеці м. Свеаборґ побл. Гельсинґфорса (нині Гельсинкі) півтора року навч. співу у Гельсинґфор. філії С.-Петербур. консерваторії. 1882 отримала запрошення від М. Садовського до новоутвореної укр. трупи М. Кропивницького, де дебютувала під псевд. Заньковецька в ролі Наталки у прем’єр. виставі «Наталка Полтавка» І. Котляревського, вразивши глядачів природністю актор. гри та високим вокал. рівнем. У трупі М. Кропивницького З. працювала до 1883, тобто до утворення об’єднаної «Рос.-укр. трупи М. Старицького на чолі з М. Кропивницьким, М. Заньковецькою і М. Садовським». Згодом виступала в окремих трупах М. Кропивницького (1885–88, 1899–1900), М. Садовського (1888–98), І. Найди (1898) та М. Старицького (1898–99), в об’єдн. «Малорос. трупі М. Кропивницького під орудою П. Саксаганського і М. Садовського за участі М. Заньковецької» (1900–03), у трупах О. Суслова, Ф. Волика, Л. Квітки (1903–05), у Руському нар. театрі в Галичині (1905–06), у Трупі укр. артистів М. Садовського (1906–09; від 1907 — у Києві). 1909–15 керувала аматор. гуртками в м. Ніжин та м-ку Козелець (нині смт Черніг. обл.), періодично виступала в укр. антрепризах Ф. Рудикова, Л. Сабініна, Д. Гайдамаки, Б. Оршанова і В. Данченка, Є. Бораковського, Ф. Свєтлова, П. Прохоровича. На 1-му Всерос. з’їзді сценіч. діячів у Москві 1897 З. у своїй доповіді вимагала ліквідувати тяжкі й принизливі обмеження, яких зазнавав укр. театр у цар. Росії. 1910–12 разом з П. Саксаганським вживала, на жаль, безуспішних, заходів щодо створення «Укр. мист. театру» в Харкові. 1915–16 входила до складу «Товариства укр. акторів за участі М. Заньковецької та П. Саксаганського під орудою І. Мар’яненка», 1916–17 — «Товариства укр. артистів при участі М. Заньковецької та П. Саксаганського». 1918 очолила в Ніжині «Укр. трупу під орудою М. Заньковецької». РМ Української Держави 14 травня 1918 надала З. постійну довічну пенсію. Восени 1918 З. увійшла до трупи реорганіз. з «Укр. нац. театру» Держ. нар. театру під керівництвом П. Саксаганського в Києві, де виступала до наступ. реорганізації театру рад. владою (березень 1922). У травні–червні 1922 працювала в утвореному внаслідок цієї реорганізації «Етногр. театрі ім. М. Заньковецької» під керівництвом П. Саксаганського. 15 грудня 1922 у приміщенні Троїц. нар. дому (Київ) вшановано 40-річчя сценіч. діяльності З., коли вона востаннє виступила на сцені в ролі Зіньки з 4-ї дії п’єси «Дві сім’ї» М. Кропивницького. 12 січня 1923 РНК УСРР надала З. звання нар. арт. УСРР, а також найменувала приміщення Троїц. нар. дому «Театром ім. М. Заньковецької», і відтоді театр. колектив, який працював у цьому приміщенні, назавжди зберіг це ім’я (нині Львів. укр. драм. театр ім. З.).

З. — актриса широкого творчого діапазону, найвидатніша драм. артистка в укр. театр. мистецтві 80-х рр. 19 ст. — поч. 20 ст. Сучасники сприймали З. як духовну дочку Т. Шевченка, яка продемонструвала душевну й морал. височінь укр. жінки. Мистецтво артистки було протестом проти насильства і приниження людини. Сучасники ставили З. поруч з найвідомішими європ. актрисами Е. Дузе (Італія), С. Бернар (Франція), М. Єрмоловою і В. Коміссаржевською (Росія). З. як актриса відчувала драматизм свого часу, зокрема й власної творчості в тому, що виконувала вузьконац. репертуар з переважно сільс. тематикою, але сучасники оцінили великий творчий потенціал актриси, яка зуміла на матеріалі з укр. життя глибоко розкрити психол. проблеми тогочас. жіноцтва в усьому світі, сягнути висот у розвитку психол. театру. У тих п’єсах, які за своєю суттю були коміч. операми чи оперетами, З. виконувала ролі, в яких демонструвала високу вокал. майстерність. Створ. нею сценічні образи пройняті глибоким драматизмом та іскромет. комедійністю.

У складі різних труп гастролювала містами України, а також у С.-Петербурзі, Москві та ін. містах Центр. Росії, у Білорусі, Молдові, на Кавказі. 1960 в Києві створ. Заньковецької М. Музей, 1964 у с. Заньки — Заньковецької М. К. Заньківський меморіальний музей. У Києві встановлено надгробок на могилі актриси на Байковому кладовищі (1936, скульптор Ю. Білостоцький), статую в Маріїн. парку (1973, скульптор Г. Кальченко), пам’ятний знак на будинку музею (1989, скульптор В. Медведєв, арх. П. Купрій); у с. Заньки побл. музею — погруддя (1984, скульптор Ю. Станецький), у Ніжині — пам’ятник (1993, скульптор О. Скобликов). СТДУ 1993 заснувала премію ім. З. Дослідниця Н. Бабанська упорядкувала «Листи Марії Заньковецької» // «Записки НТШ: Праці Театрознавчої комісії», Л., 2003, т. 245; 2007, т. 256.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю