Заньковецька Марія Костянтинівна

Визначення і загальна характеристика

ЗАНЬКОВЕ́ЦЬКА Марія Костянтинівна (дівоче — Адасовська, за чоловіком 1875–88 — Хлистова; 23.07 (04.08). 1854, с. Заньки, нині Ніжин. р-ну Черніг. обл. — 04. 10. 1934, Київ) — актриса, спів­ачка (мецо-сопрано). Походила з дворянської родини. Закінчила приватний пансіонат С. Осовської (Чернігів, 1874). У 1874–75 брала участь у ви­ставах аматорського гуртка в Ніжині під керівництвом І. Раковича (за участі учнів Ніжинського ліцею), де вперше виконала роль Наталки в «Наталці Полтавці» І. Котляревського, зачарувавши всіх чудовим, від природи по­ставленим і на той час уже сформованим мецо-сопрано. У 1878–81 пере­бувала з чоловіком (офіцером російської армії) у фортеці м. Бендери (нині Молдова), де брала участь в аматорських концертах та ви­ставах. Тоді ж по­зна­йомилася з М. Тобілевичем (М. Садовським; була його цивільною дружиною у 1888–1909). У звʼязку з пере­веде­н­ням чоловіка 1881 до фортеці м. Свеаборґ по­близу Гельсинґфорса (нині Гельсинкі), пів­тора року на­вчалася співу у Гельсинґфорській філії С.-Петербурзької консерваторії. 

1882 отримала за­проше­н­ня від М. Садовського до ново­створеної української трупи М. Кропивницького, де дебютувала під псевдонімом Заньковецька в ролі Наталки у премʼєрній ви­ставі «Наталка Полтавка» І. Котляревського, вразивши глядачів природністю акторської гри та високим вокальним рівнем. У трупі М. Кропивницького З. працювала до 1883, тобто до утворе­н­ня обʼ­єд­наної «Російсько-української трупи М. Старицького на чолі з М. Кропивницьким, М. Заньковецькою і М. Садовським». Згодом ви­ступала в окремих трупах М. Кропивницького (1885–88, 1899–1900), М. Садовського (1888–98), І. Найди (1898) та М. Старицького (1898–99), в обʼ­єд­наній «Малоросійській трупі М. Кропивницького під орудою П. Саксаганського і М. Садовського за участі М. Заньковецької» (1900–03), у трупах О. Суслова, Ф. Волика, Л. Квітки (1903–05), у Руському народному театрі в Галичині (1905–06), у Трупі українських артистів М. Садовського (1906–09; від 1907 — у Києві). У 1909–15 керувала аматорськими гуртками в м. Ніжин та м-ку Козелець (нині смт Черніг. обл.), періодично ви­ступала в українських антре­призах Ф. Рудикова, Л. Сабініна, Д. Гайдамаки, Б. Оршанова і В. Данченка, Є. Бораковського, Ф. Свєтлова, П. Прохоровича. 

На 1-му Всеросійському зʼ­їзді сценічних діячів у Москві 1897 З. у своїй доповіді вимагала ліквідувати тяжкі й принизливі обмеже­н­ня, яких за­знавав український театр у царській Росії. У 1910–12 разом з П. Саксаганським вживала, на жаль, без­успішних заходів щодо створе­н­ня «Українського мистецького театру» в Харкові. У 1915–16 входила до складу «Товариства українських акторів за участі М. Заньковецької та П. Саксаганського під орудою І. Марʼяненка», 1916–17 — «Товариства українських артистів при участі М. Заньковецької та П. Саксаганського». 1918 очолила в Ніжині «Українську трупу під орудою М. Заньковецької». Рада Міністрів Української Держави 14 травня 1918 надала З. по­стійну довічну пенсію. Восени 1918 З. уві­йшла до трупи реорганізованого з «Українського національного театру» Державного народного театру під керівництвом П. Саксаганського в Києві, де ви­ступала до на­ступної реорганізації театру радянською владою (березень 1922). У травні–червні 1922 працювала в утвореному внаслідок цієї реорганізації «Етно­графічному театрі ім. М. Заньковецької» під керівництвом П. Саксаганського. 15 грудня 1922 у приміщен­ні Троїцького народного дому (Київ) було вшановано 40-річчя сценічної діяльності З., коли вона востан­нє ви­ступила на сцені в ролі Зіньки з 4-ї дії пʼєси «Дві сімʼї» М. Кропивницького. 12 січня 1923 РНК УСРР надала З. зва­н­ня народної артистки УСРР, а також найменувала приміще­н­ня Троїцького народного дому «Театром ім. М. Заньковецької», і від­тоді театральний колектив, який працював у цьому приміщен­ні, назавжди зберіг це імʼя (нині Львівський український драматичний театр ім. З.).

З. — актриса широкого творчого діапазону, найвидатніша драматична артистка в українському театральному мистецтві 80-х рр. 19 ст. — поч. 20 ст. Сучасники спри­ймали З. як духовну дочку Т. Шевченка, яка продемонструвала душевну й моральну височінь української жінки. Мистецтво артистки було протестом проти насильства і приниже­н­ня людини. Сучасники ставили З. поруч із найві­домішими європейськими актрисами Е. Дузе (Італія), С. Бернар (Франція), М. Єрмоловою і В. Коміс­саржевською (Росія). З. як актриса від­чувала драматизм свого часу, зокрема й власної творчості, у тому, що виконувала вузьконаціональний репертуар із пере­важно сільською тематикою, але сучасники оцінили великий творчий потенціал актриси, яка зуміла на матеріалі з українського життя глибоко роз­крити психологічні про­блеми тогочасного жіноцтва в усьому світі, сягнути висот у роз­витку психологічного театру. У тих пʼєсах, які за своєю суттю були комічними операми чи оперетами, З. виконувала ролі, в яких демонструвала високу вокальну майстерність. Створені нею сценічні образи пройняті глибоким драматизмом та іскрометною комедійністю.

У складі різних труп гастролювала містами України, а також у С.-Петербурзі, Москві та ін. містах Центральної Росії, у Білорусі, Молдові, на Кавказі. 1960 в Києві створено Заньковецької М. Музей, 1964 у с. Заньки — Заньковецької М. К. Заньківський меморіальний музей. У Києві встановлено над­гробок на могилі актриси на Байковому кладовищі (1936, скульптор Ю. Білостоцький), статую в Маріїнському парку (1973, скульптор Г. Кальченко), памʼятний знак на будинку музею (1989, скульптор В. Медведєв, арх. П. Ку­прій); у с. Заньки побл. музею — погру­д­дя (1984, скульптор Ю. Станецький), у Ніжині — памʼятник (1993, скульптор О. Скобликов). СТДУ 1993 заснувала премію ім. З. Дослідниця Н. Бабанська упорядкувала «Листи Марії Заньковецької» // «Записки НТШ: Праці Театро­знавчої комісії», Л., 2003, т. 245; 2007, т. 256.

Ролі: Уляна, Евжені («Свата­н­ня на Гончарівці», «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основʼяненка), Галя («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Хвеська («Кум-мірошник, або Сатана у бочці» Д. Дмитренка), Олена, Оксана, Пріська, Домаха, Зінька («Глитай, або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі ви­їсть», «По ревізії», «Зайдиголова», «Дві сімʼї» М. Кропивницького), Катря, Маруся, Аза, Лучицька, Проня («Не судилось», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Циганка Аза», «Талан», «За двома зайцями» М. Старицького), Тетяна, Харитина, Софія, Зося («Бондарівна», «Наймичка», «Без­талан­на», «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного), Наталя, Харита («Степовий гість», «На громадській роботі» Б. Грінченка), Зінька («Лісова квітка» Л. Яновської), Настя, Жіноча по­стать (уособле­н­ня України) і Митродора («Жага», «Геть­ман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської), Федора («В холодку» С. Васильченка); у пере­кладному репертуарі (від 1906) — Есфір («Урієль Акоста» К. Гуцкова), Йо («Загибель “Надії”» Г. Гейєрманса), Христина («Забавки» А. Шніцлера), Ягна («У липневу ніч» Б. Горчинського), Лія («Євреї» Є. Чирикова), Наталія Степанівна («Освідче­н­ня» А. Чехова); у кіно — Наталка («Наталка Полтавка» за І. Котляревським, 1910, реж. М. Садовський, кіноверсія Д. Сахненка), Мати («Остап Бандура», 1923, реж. В. Гардін).

Партії: Оксана («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Цвіркунка, Горпина («Чорноморці» (за Я. Кухаренком), «Майська ніч, або Утоплена» (за М. Гоголем) М. Старицького–М. Лисенка), Галина («Зальоти соцького Мусія» М. Кропивницького).

Літ.: П-в А. Артистка малорус­ской труп­пы М. К. Заньковецкая: Краткий биогр. очерк. О., 1892; Нечуй-Левицький І. М. Заньковецька, українська артистка // Зоря. 1893. № 10; Мария Кон­стантиновна Заньковецкая // Корифеи укр. сцены. К., 1901; Уманов-Каплуновский В. Два юбилея (М. К. Заньковецкая и А. П. Затыркевич-Карпинская) // Истор. вест. 1907. № 5; Петлюра С. До ювілею М. Заньковецької // Україна. 1907. Кн. 11; Дорошенко Д. Марія Заньковецька (До 25-літнього ювілею її сценіч. діяльности) // ЛНВ. 1908. Кн. 2; На честь сорокалітньої праці М. К. Заньковецької: 1882–1922: Зб. К., 1922; Пулинець О. Матеріали про життя і творчість М. К. Заньковецької // Зап. Ніжин. ІНО. 1929. Кн. 9; Рулін П. Марія Заньковецька. К., 1929; Садовський М. Мої театральні згадки. К., 1930; Саксаганський П. По шляху життя. К.; Х., 1935; М. К. Заньковецька: Зб. К.; Х., 1937; Борщаговський О., Йосипенко М. Шевченко і театр. К., 1941; Тобілевич С. Корифеї українського театру: Порт­рети. Спогади. К., 1947; Чаговець В. Марія Заньковецька. К., 1949; Вінок спогадів про Марію Заньковецьку: Зб. К., 1950; Марʼяненко І. Минуле українського театру. К., 1953; Дурилін С. Марія Заньковецька. К., 1955 (російською мовою — К., 1982); Ревуцький В. Пʼять великих акторів української сцени. Париж, 1955; Тобілевич С. Мої стежки і зу­стрічі. К., 1957; Богомолець-Лазурська Н. Життя Марії Заньковецької. К., 1961; Василько В. Микола Садовський та його театр. К., 1962; Український драматичний театр. Т. 1. К., 1967; Акторська майстерність корифеїв. К., 1973; Пільгук І. Марія Заньковецька. К., 1978; Корифеї українського театру. К., 1982; Бобир О. Марія Заньковецька у колі діячів російської культури. К., 1984; Марія Заньковецька як театральний та громадський діяч України: до 140-річчя від дня народж. // Література і культура Поліс­ся. Ніжин, 1994. Вип. 5; Пилипчук Р. Марія Заньковецька: Під­сумки і пер­спективи ви­вче­н­ня життя і творчості // УТ. 1994. № 4; Марія Заньковецька: Легенда укр. сцени. К., 1998; Бабанська Н., Галабутська Г., Шевʼякова К. Літопис життя і творчості Марії Заньковецької: 1854–1934 роки // Зап. НТШ; Пр. Театро­знав. комісії. Л., 1999. Т. 237; Талан. Життя і творчість М. Заньковецької: До 150-річчя від дня народж. К., 2004; Хорунжий Ю. Садовський садить сад — з Марією і без… К., 2005.

Р. Я. Пилипчук

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю