ЗАПЛА́ВА — від­носно вирівняна (плоска) частина днища річкової долини, яку під час повеней чи паводків періодично затоплює вода. Прилягає до русла водотоку вище від межен­ного рівня води у річці. Складається з поверх­ні, ускладненої ерозійними (стариці, сухі пониже­н­ня) й акумулятивними формами, та уступу до річища і притерасного пониже­н­ня. Утворюється внаслідок ерозійно-акумулятивної діяльності річкового потоку. Під час повені від­бувається винесе­н­ня на заплаву та від­кла­да­н­ня на ній алювіальних наносів (галька, пісок і пилуваті частинки), що по­ступово під­вищує рівень З. Прирічкова частина заплави виражена пере­важно стрімким уступом зав­вишки від декількох десятків сантиметрів до 2–5 м. Виділяють заплаву низьку (затоплюється водою майже щороку) і високу (затоплюється лише під час високих паводків або повеней). Ширина заплави залежить від роз­міру річки: на найбільших рівнин­них річках досягає 40–50 км, на малих — декількох десятків метрів, на гірських річках — 10–20 м, а у деяких випадках, коли річка врізається в особливо стійкі гірські породи, заплава від­сутня. На поверх­ні заплави рівнин­них та перед­гірних річок багато стариць, проток, сухих улоговин (рештки давніх меандрів), що чергуються з невеликими, трохи під­вищеними над її поверх­нею пасмами (прирічищевими валами, дюнами), які складаються з алювіальних (пере­важно піщаних) наносів. У гірських ра­йонах заплави трапляються найчастіше у роз­ширених частинах річкових долин. За походже­н­ням заплави поділяють на: ерозійні (утворюються в умовах ви­східних рухів земної кори і високої зволоженості, коли ерозія пере­важає над акумуляцією наносів; характеризуються не­значною потужністю алювію); ерозійно-акумулятивні, або цокольні (формуються в умовах коливних рухів земної кори і чергува­н­ня періодів високої та низької водності), в яких потужна товща алювію залягає на корін­них від­кладах (цоколі); акумулятивні (утворюються в умовах низхідних тектонічних рухів, коли акумуляція алювію пере­важає над ерозією; характеризуються значною потужністю алювію). Геологічний роз­різ заплави пред­ставлений пере­важно 3-ма фаціями — русловою (грубоуламкові від­клади, що залягають в основі заплави), заплавною (пере­важно піщані від­клади) і старичною (мулисті товщі). При домінуван­ні дон­ної ерозії над бічною заплава з часом пере­творюється у надзаплавну терасу. Ґрунти заплави рівнин­них річок пере­важно родючі. До заплави приурочені заплавні луки, тут ростуть чагарники та вологолюбні ліси з вільхи чорної, верби, іноді сосни, дуба. Заплава є важливим регулятором стоку, специфічним біо­фільтром, який забезпечує екологічну рівновагу в системі водо­збір–русло. Використовують у сільському господарстві пере­важно як сіножаті та пасовища. На високих заплавах створюють гідропарки, інші рекреаційні обʼєкти. Ро­зорюва­н­ня заплави, роз­міще­н­ня на них очисних споруд і сміт­тєзвалищ, літніх тварин­ницьких таборів тощо погіршують гео­екологічний стан заплавно-руслових комплексів, тому заборонені водо­охорон­ним законодавством. Для захисту заплавних земель від повеней і паводків будують гідротехнічні споруди, дамби, здійснюють обвалува­н­ня русел, виконують комплекс осушувальних і фітомеліоративних робіт. Заплави малих річок, особливо їхні прирічкові частини, входять до водо­охорон­них зон річок. Різні рівні заплави спо­стерігаємо у долині Дністра по­близу м. Заліщики — низька, острівного типу, висока, одно­сторо­н­ня (однобічна).