Заповіт
ЗАПОВІ́Т — розпорядження фізичної особи власним майном на випадок смерті, здійснене у встановленій законом формі. У стародавні часи, коли майно перебувало у спіл. власності сімʼї чи роду, сутність З. полягала у призначені спадкоємця, до якого переходила вся повнота влади разом із майном. Із розвитком індивід. власності З. перетворився у розпорядження про розподіл майна між спадкоємцями. Існування у Київ. Русі спадк. права та практики складання З. засвідчують літописні джерела, зокрема «Повість минулих літ», і договір, укладений 911 київ. князем Олегом із Візантією. У подальшому розвиток практики З. заохочувала Церква, зацікавлена у передачі частини майна померлого на її користь. До 14 ст. З. практикували, як правило, в усній формі, від 15 ст. набула поширення письмова. Нині у більшості країн світу переважає письм. форма З., однак як виняток, у випадках, коли заповідачу загрожує небезпека, допускається й усна форма (у Німеччині, США, Великій Британії та ін.). В Україні З., як правовий документ, укладають у письм. формі. Його підписує особисто заповідач і посвідчує нотаріус. У передбачених законом випадках З. можуть посвідчити й ін. особи, напр., командир військ. частини, гол. лікар, капітан судна, нач. геол.-розвідув. експедиції. Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фіз. осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімей. або родин. відносин; без зазначення причин позбавити права на успадкування будь-яку особу зі спадкоємців за законом. Однак він не може позбавити права на це неповноліт. дітей, повноліт. непрацездат. дітей (враховуючи усиновлених), дружину (чоловіка) та батьків, які, незалежно від змісту З., успадковують половину частки, що належала б кожному з них у разі успадкування за законом (обовʼязк. частка). При визначенні обовʼязк. частки враховують усе спадк. майно, навіть якщо воно не включене у З. Подружжя має право скласти спіл. З. щодо майна, яке належить йому за правом спіл. суміс. власності. Після смерті одного з подружжя його частка переходить до іншого. Після смерті останнього право на успадкування мають особи, визначенні подружжям у З. Заповідач у будь-який час має право скасувати або змінити З. (необмежену кількість разів), подавши відповідну заяву нотаріусу чи посад. особі, яка здійснює нотаріал. дії (кожен новий З. автоматично анульовує попередні). Недійс. вважають З., укладений особою, що не мала на це права, а також із порушенням вимог стосовно форми та посвідчення. За позовом зацікавленої особи суд може визнати З. недійсним, якщо вставлено, що його укладено під тиском і він не відповідає волі укладача.
Літ.: Баеляев П. И. Анализ некоторых пунктов древнерусского завещания. Москва, 1897; 1905; Стефанчук Р. О. Цивільне право України: Навч. посіб. К., 2005.
Р. В. Пилипчук
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
