Завгородній Олександр Сергійович

ЗАВГОРО́ДНІЙ Олександр Сергі­йович (25. 01. 1940, м. Дні­продзержинськ Дні­проп. обл. — 28. 01. 2018, с. Йосипівка Магдалинів. р-ну Дні­проп. обл.) — поет, пере­кладач. Син С. Завгороднього. Член НСПУ (1979). Літ. премії ім. Ю. Смуула (Естонія, 1975, 1988), ім. М. Рильського (1996), «Благовіст» (2005). Закін. Дні­проп. університет (1965). Від 1968 — на творчій роботі. Актив. учасник дисидент. руху, брав участь у протесті проти заборони прокату стрічки про Т. Шевченка «Сон» (1964, реж. В. Денисенко), 1965 поширював у м. Новомосковськ (Дні­проп. обл.) «Щоден­ник» В. Симоненка, ст. «З приводу процесу над Погружальським» Є. Сверстюка, був пере­слідув. КДБ. Один з організаторів маніфестацій НРУ в Дні­пропетровську, у липні 1991 з групою активістів вивісив укр. нац. прапор на будівлі Дні­проп. укр. муз.-драм. театру ім. Т. Шевченка. 1994–2006 — ред. видавництва «Промінь», літ. ред. обл. пед. г. «Джерело» (Дні­пропетровськ). Почав друкуватися від 1957. Автор зб. «Радію людям» (1968), «Пере­весло» (1986), «Із подиву і подиху» (1989; усі — Київ), «Життя мо­його птах» (Дн., 2004). Пере­кладав з естон., литов., фін., польс., іспан., франц. та ін. мов. У його пере­кладі з естон. ви­йшли проз. твори Ю. Саара («Вечірні казки», 1971), Е. Рауда («Вогонь у затемненому місті», 1972; «Муфтик, Пів­черевичок і Мохобородько», у 4-х кн., 1979; 1981; 1992; 2003; 2009), П. Куусберґа («Одна ніч», 1975), А. Х. Там­мсааре («Новий Нечистий із самого Пекла», 1978), Я. Крос­са («Мартів хліб», 1978; «Імператорський божевілець», 1988), М. Траата («Інгер», 1979), Е. Ветемаа («Маленькі романи», 1984), Е. Нійт («Пілле-Рійн», 1984), С. Труу («Потаємний характер», 1987), зб. «Естонські народні казки» (1975), пере­спів для дітей нар. епосу «Kалевіпоег» (1975; усі — Київ), поезії Ю. Лійва («Поетова зимова самота», Дн., 2005); з фін. — К. Вали («Лірика», К., 1990), А. Ківі («Семеро братів», Л., 2004), зб. «Фінські народні казки» (К., 2000) та ін. Упорядкував і написав післямову до естон. вид. зб. «Досвітні вогні» Лесі Українки (Тал­лінн, 1971). Працював також у галузі укр. лексико­графії. Окремі твори З. пере­кладено естон., фін., польс., рос., угор., азерб. та ін. мовами.

Літ.: Ісаков С. Наш друг Олесь // Гроно. К., 1987; Дяченко М. Кринична глибина // Київ. 1987. № 8; Слабошпицький М. Скільки може встигнути пере­кладач // ЛУ. 1990, 22 лют.; Савченко В. Бог не під силу хреста не дає // Поет. Придні­провʼя. Дн., 1999; Голуб І. Земля і небо Олеся Завгороднього // Слово про літературу та письмен­ників Придні­провʼя: Нариси та есеї. Дн., 2005.

М. Ф. Слабошпицький

Завантажити статтю