ЗАГА́ЛЬНА ТЕО́РІЯ СИСТЕ́М — між­дисциплінарна галузь наукового зна­н­ня, що ви­вчає фундаментальні властивості систем, закономірності їхньої будови, поведінки і функціонува­н­ня, становле­н­ня та роз­витку. Осн. від­мін­ність З. т. с. від спеціальних (біол., тех., психол., логіч., лінгвіст.) у тому, що вона, абстрагуючись від особливостей окремих видів та класів систем, виділяє їхні спіл. риси, параметри поведінки, роз­робляє необхід. концептуал. та логіко-матем. апарат для їхнього опису і реконструюва­н­ня. Першу З. т. с. сформулював у 1940-х рр. Л. фон Берталанфі, викори­ставши для цього диференц. числе­н­ня. Згодом створ. інші (включно з альтернатив.) варіанти З. т. с., зокрема теорію всіх можливих систем (В.-Р. Ешбі), синергетику, параметричну З. т. с. Для побудови ін. версій З. т. с. за­стосовують апарат формал. логіки і теорії множин (М. Месарович), тернар. алгебри (А. Уйомов), теорії операцій (Р.-Л. Акоф). Ідеї та поня­т­тя З. т. с. використовують майже в усіх галузях наук. пі­зна­н­ня та соц. практики.