Загорцев Володимир Миколайович
ЗАГО́РЦЕВ Володимир Миколайович (27. 10. 1944, Київ — 30. 11. 2010, там само) — композитор. Член НСКУ (1972). Премія ім. Б. Лятошинського (1997). Закін. Київську консерваторію (1968; кл. Б. Лятошинського, А. Штогаренка). У 1960-х рр. входив до групи авангардистів. 1968–74 — ред. видавництва «Музична Україна» (Київ). Від 1974 — на творчій роботі. З. властиве прагнення до тем високого звучання, епіко-драм. колізій та розробки сюжетів широкого діапазону. Його стиль вирізняють сучасна муз. лексика, засн. на синтезі засобів різних технік — серійності, алеаторики, сонористики (особливо у період 1960-х рр.). Загострене конфліктно-драматург. мислення — стрижень розвитку муз. тканини творів З. Камерно-інструм. опуси, зокрема фортепіанні сонати, увійшли до репертуарів виконавців з різних країн, зокрема «Градації» (1966) були виконані Нью-Йорк. симф. оркестром під керівництвом З. Мети (1980). Камерно-інструм. та симф. твори З. звучали у Нью-Йорку, Бостоні, Лас-Веґасі (усі — США), Берліні, Лондоні, Заґребі, Братиславі. Проводив майстер-класи в Німеччині (2002, 2004).
Додаткові відомості
- Основні твори
- опера «Матір» («Долорес» за п’єсою К. Чапека, 1982–83; поставлена 1985 у Львові); для симф. оркестру — Прелюдія і Варіації (1966), 5 симф. (1968–2007); муз. драма «У Переяславі» на укр. нар. тексти (1978); для камер. оркестру — «Ігри» (1968), 9 камер. концертів (1981–2004); для камер. ансамблю — «Об’єми» для кларнета, саксофона-тенора, труби, скрипки та фортепіано (1965), Фантазія для арфи, віолончелі та ударних (1971); сонати — 2 для фортепіано (1979–91, 1999–2000), 2 для скрипки і фортепіано (1964, 1980), для альта і фортепіано (1979), для гобоя і фортепіано (1978); хори.
Рекомендована література
- Ярко М. Фольклорна символіка в творчості українських композиторів // НТЕ. 1988. № 2;
- Балей В. Орфей розкутий // Сучасність. 1994. № 3.
Завантажити статтю
Людина 
