Запорізький Олекса
Визначення і загальна характеристика
ЗАПОРІ́ЗЬКИЙ Олекса (справж. — Сеник Олексій Ілліч; ін. псевд. — Павло Байда; 12(25). 08. 1915, с. Миролюбівка Олександрів. пов. Катеринослав. губ., нині Вільнян. р-ну Запоріз. обл. — 20. 05. 1968, м. Буффало, шт. Нью-Йорк, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — поет, драматург. Закін. мовно-літ. факультет Запоріз. пед. інституту (1934). Викладав у Хортиц. пед. технікумі. Дебютував як поет 1930 у г. «Червоне Запоріжжя». Видав зб. «Бої в долині» (Х., 1933). 2 квітня 1935 заарешт., за звинуваченням в участі у контррев. заколоті засудж. до 3-х р. заслання у Сибір. Після звільнення 1939 учителював, працював у відділі нар. освіти в Запоріжжі. Його п’єса про голодомор в Україні 1932–33 «Марко Отава» була поставлена 1943 в Укр. драм. театрі ім. Т. Шевченка м. Дніпродзержинськ (Дніпроп. обл.) реж. Ф. Гладковим (котрий 1945 репресов. у зв’язку з цим, як і виконавець гол. ролі Л. Семенов). 1943 З. виїхав до Німеччини, перебував у таборі для переміщ. осіб у м. Авґсбурґ, де написав п’єси «Мати помирила», «Швайцарський пашпорт» (обидві — 1946) та «Ґраніт» (1947; дія відбувається в Україні за нім. окупації). Від 1949 — у Бразилії, від 1961 — у США, де навч. і викладав у Сиракуз. університеті (шт. Нью-Йорк). За назвою його остан. зб. «Нові байки» (Курітіба, 1953; Нью-Йорк, 1969) у Києві 1996 вийшло повне зібр. його творів. Осн. завданням байки вважав розкриття вічних морал.-етич. і соц.-філос. проблем. 1958 реабіліт.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
