Засєєв-Руденко Микола Вікторович
ЗАСЄ́ЄВ-РУДЕ́НКО Микола Вікторович (01. 06. 1933, Київ — 24. 10. 2021, там само) — режисер, актор, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України (2003). Державна премія України ім. О. Довженка (1998), Міжнар. премія ім. Сіді Таль (2002). Член НСКінУ (1968). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2008). Народний артист України (2017). Закін. Ленінгр. інститут театру, музики і кінематографії (нині С.-Петербург, 1972; курс Г. Товстоногова). Від 1956 працював на Нац. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка (Київ). Як реж. дебютував короткометраж. стрічкою «Затяжний стрибок» (1978). За період роботи реж.-постановником зняв фільми різних жанрів — від ґротеск. сатири-пародії «Постріл у труні» (1992, 2 серії) до серій. епопеї «Чорна рада» за романом П. Куліша (2000, 9 серій; приз «За створення актор. ансамблю у фільмі» 7-го Рос. фестивалю «Література і кіно» у м. Гатчина, РФ, 2-й приз фестивалю «Кіно-Ялта», обидва — 2002). Поставив фільми: «Дивна відпустка» (1980, 3 серії, у співавт.), «Таємниця, відома всім» (1981, 2 серії), «Без року тиждень» (1982), «Тепло студеної землі» (1984, 2 серії), «Слухати у відсіках» (1985, 2 серії, також роль Адмірала), «Поранені камені» (1987, 3 серії), «Дорога в пекло» (1988, 2 серії, також роль Шевчика), «Зброя Зевса» (1991, 2 серії, також роль Боба Мітчела), «Москаль-чарівник» (призи глядац. симпатій «Кришталевий янгол» Мкф у м. Славутич Київ. обл., Мкф у Гатчині, обидва — 1996; приз «Богині Деметри» Мкф у Ялті, 1997), «Князь пітьми» (5 серій; обидва — 1995), «Бабин яр» (2002, у співавт.; приз і диплом 4-го міжнар. телекінофоруму «Разом» за «Глибоке розкриття однієї з трагіч. сторінок людства періоду 2-ї світової війни»), «Генералісимус» (2005, 6 серій, у співавт.), «Запорожець за Дунаєм» (2006; усі — Нац. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка).
Ролі: у кіно — Вайсман («Партизанська іскра», 1957, реж. О. Маслюков, М. Маєвська), Шмаринов («Їм було дев’ятнадцять», 1960, реж. В. Кочетов), Малимонов («Морська чайка», 1961, реж. Є. Брюнчугін), Льотчик («Зачарована Десна», 1965, реж. Ю. Солнцева), Ординарець («Залізний потік», 1966, реж. Ю. Дзиґан), Крутилін («Удар, ще удар!», 1968, реж. В. Садовський), Горевой («Виправленому вірити», 1998, реж. В. Жилін), Продюсер («Одного ранку я прокинувся», 2008).
Літ.: Бут Н. «Чорна рада» // Кіно-кур’єр. 1997. № 14; Хорунжа Т. Микола Засєєв-Руденко: «Фільм допомогли створити патріоти» // Президент. вісн. 2000, 17–23 лип.; Михайленко А. Кінорежисер Микола Засєєв-Руденко: «Послужимо Україні, вона не винувата» // Вісті. 2000, 7 верес.; Лук’янюк Л., Макаренко Г. Микола Засєєв-Руденко: «Вірю в людей…» // Веч. Київ. 2006, 17 жовт.; Гавриленко Е. Запорожец за Дунаем и на Западной Двине // Славянські базар у Віцебску. 2007: Альм. 2007. Вып. 7.
М. К. Назаренко
Основні ролі
у кіно — Вайсман («Партизанська іскра», 1957, реж. О. Маслюков, М. Маєвська), Шмаринов («Їм було дев’ятнадцять», 1960, реж. В. Кочетов), Малимонов («Морська чайка», 1961, реж. Є. Брюнчугін), Льотчик («Зачарована Десна», 1965, реж. Ю. Солнцева), Ординарець («Залізний потік», 1966, реж. Ю. Дзиґан), Крутилін («Удар, ще удар!», 1968, реж. В. Садовський), Горевой («Виправленому вірити», 1998, реж. В. Жилін), Продюсер («Одного ранку я прокинувся», 2008).
Рекомендована література
- Бут Н. «Чорна рада» // Кіно-кур’єр. 1997. № 14;
- Хорунжа Т. Микола Засєєв-Руденко: «Фільм допомогли створити патріоти» // Президент. вісн. 2000, 17–23 лип.;
- Михайленко А. Кінорежисер Микола Засєєв-Руденко: «Послужимо Україні, вона не винувата» // Вісті. 2000, 7 верес.;
- Лук’янюк Л., Макаренко Г. Микола Засєєв-Руденко: «Вірю в людей…» // Веч. Київ. 2006, 17 жовт.;
- Гавриленко Е. Запорожец за Дунаем и на Западной Двине // Славянські базар у Віцебску. 2007: Альм. 2007. Вып. 7.
Людина 
