ЗАХАРЖЕ́ВСЬКА Вікторія Олександрівна (24. 11. 1932, м. Мглин, нині Брянської обл., РФ — 21. 11. 2012, Київ) — літературо­знавець, культуролог, пере­кладачка. Кандидат філологічних наук (1980). Орден Болгарії «Кирило і Мефодій» (1976). Закінчив Київський університет (1954). Працювала у Бібліотеці іноземної літератури Центральної наукової бібліотеки АН УРСР; 1957–90 — в Ін­ституті літератури АН УРСР: від 1980 — старший науковий спів­робітник; 1990–2000 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту мово­знавства НАНУ; водночас 1990–2005 — ІМФЕ НАНУ (усі — Київ); доцент кафедри словʼянської філології Київського славістичного університету (від 1995). Від­повід­альний секретар Українського комітету славістів (від 1994). За­ступник головного редактора журналу «Словʼянський світ» (від 1990) і «Болгарський щорічник» (від 1994). Досліджувала болгарську літературу 20 ст., українсько-болгарські літературні взаємини, художню культуру словʼян 20 ст. Пере­клала українською мовою з болгарської романи «Гарячий полудень» Й. Радичкова (1977), «Приречені душі» Д. Димова (1980), «День нетерпі­н­ня» В. Зарева (1984), «Чорні лебеді» Б. Райнова (1986; усі — Київ), повісті і новели П. Вежинова, В. Андреєва, Е. Манова, Х. Караславова, Еліна Пеліна, Д. Узунова, поезії І. Давидкова, Д. Христова та ін. Упорядниця антологій «Сучасна болгарська новела» (1977) та «Сучасна болгарська повість» (1981; обидві — Київ).