ЗАХАРЖЕ́ВСЬКА Вікторія Олександрівна (24. 11. 1932, м. Мглин, нині Брян. обл., РФ — 21. 11. 2012, Київ) — літературо­знавець, культуролог, пере­кладачка. Кандидат філологічних наук (1980). Орден Болгарії «Кирило і Мефодій» (1976). Закін. Київський університет (1954). Працювала у Б-ці іноз. літ-ри Центр. наук. б-ки АН УРСР; 1957–90 — в Ін­ституті літ-ри АН УРСР: від 1980 — старший науковий спів­робітник; 1990–2000 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту мово­знавства НАНУ; водночас 1990–2005 — ІМФЕ НАНУ (усі — Київ); доцент кафедри словʼян. філології Київ. славіст. університету (від 1995). Відп. секр. Укр. комітету славістів (від 1994). Заст. гол. ред. ж. «Словʼянський світ» (від 1990) і «Болгарський щорічник» (від 1994). Досліджувала болгар. літературу 20 ст., укр.-болгар. літ. взаємини, художню культуру словʼян 20 ст. Пере­клала українською мовою з болгар. романи «Гарячий полудень» Й. Радичкова (1977), «Приречені душі» Д. Димова (1980), «День нетерпі­н­ня» В. Зарева (1984), «Чорні лебеді» Б. Райнова (1986; усі — Київ), повісті і новели П. Вежинова, В. Андреєва, Е. Манова, Х. Караславова, Еліна Пеліна, Д. Узунова, поезії І. Давидкова, Д. Христова та ін. Упорядниця антологій «Сучасна болгарська новела» (1977) та «Сучасна болгарська повість» (1981; обидві — Київ).