Захист психологічний

ЗА́ХИСТ ПСИХОЛОГІ́ЧНИЙ  — мимовільні неусвідомлювані процеси, спрямовані на звільнення індивіда від сприймання інформації, що травмує психіку, усунення тривоги та напруженості. З погляду психодинам. терапії захисні механізми є корисними, оскільки тимчасово усувають зі свідомості вплив чинника, який травмує психіку. Зазвичай вони діють доти, доки людині потрібен відпочинок для нової активності. Проте коли такий стан емоц. благополуччя триває знач. період (ригідність З. п.) і за своєю суттю заміняє активність, психол. комфорт досягається за рахунок викривлення сприйняття реальності, наслідками чого є дезінтеграція поведінки, виникнення відхилень у розвитку особистості. При реаліст. підході до подолання життєвих складнощів формується рішучість у боротьбі за досягнення цілей. Якщо ж неможливість подолання перешкоди стає очевидною для суб’єкта, то існує ін. вихід — взявши за основу реальність, людина підлаштовує до неї суб’єктивне (знижує рівень домагань, обирає ін. вид діяльності тощо). З. Фройд трактував механізми З. п. як засіб вирішення конфлікту між несвідомим і соц. нормами та заборонами. З. п. він вважав осн. функцією «Я». Коли задоволення вимог підсвідомого не завжди можливе, свідомість активізує спец. механізми утримання потягів. Отже, за З. Фройдом, захисні механізми є вродженими, діють у криз. ситуаціях і виконують функцію зняття внутр. конфлікту. А. Фройд, розвиваючи цю концепцію, акцентувала увагу на ролі З. п. у розв’язанні соціоген. конфліктів; механізми захисту розглядала як результат розвитку і навч., стверджувала, що їх набір є індивід. і характеризує рівень адаптованості особистості. Сучас. психоаналіз нараховує понад 20 видів захис. механізмів. Найпоширенішими серед них є витіснення — усунення зі свідомості соціально неприйнятних потягів (властиве інфантил. особистостям, часто зустрічається у дітей та істероїдних невротиків; зміст витісненого періодично повертається до свідомості, нерозв’язаний конфлікт спричиняє високий рівень тривожності й відчуття дискомфорту); сублімація — перетворення первин. інстинктів і потягів у соціально прийнятні форми активності (напр., агресивність може сублімуватися в спорт. іграх, сексуал. потяг — у танцях тощо); раціоналізація — псевдорозумне пояснення людиною влас. вчинків, насправді викликаних причинами, визнання яких може призвести до втрати самоповаги (напр., знецінення недосяж. об’єкта або перебільшення цінності досягненого порівняно з тим, чого не вдалося досягти); проекція — приписування ін. людям переживань, рис характеру, які не подобаються в собі. З накопиченням негатив. інформації, невдач З. п. стає все менш ефективним. Після припинення дії його механізмів організм, інстинктивно намагаючись уникнути т. зв. втечі у хворобу, шукає засоби зміни негатив. емоцій на позитивні. З метою запобігання нерв. зриву та дезінтеграції псих. функцій людина вдається до застосування зовн. засобів З. п. — зміни негатив. псих. стану на позитив. штуч. (хім.) шляхом. За Н. Максимовою, це один із чинників адиктив. поведінки. Т. Яценко довела, що за допомогою психотерапії можна уникнути впливу ригід. механізмів З. п. при одночас. зміцненні «Я».

Завантажити статтю