ЗА́ХІДНА УКРАЇ́НА — термін, яким у різні часи української історії по­значали певну сукупність українських земель. По завершен­ні у 17 ст. поділів України по Дні­пру Західною називали ту її частину, яка не була під­владною Російській державі — землі Галичини, Поді­л­ля, Волині, Побуж­жя, Закарпатської України. Після другого та третього поділів Польщі 1793 і 1795 до неї уналежнювали пере­важно території, що входили до складу Австро-Угорщини. Це також спрощена, здебільшого публіцистична, назва ЗУНР. Після того, як за Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 західна частина України ві­ді­йшла до Польщі, термін закріпився саме за нею.

У 1920-х роках територію Західної України складали землі, які у Польщі офіційно називали Східними кресами — Галичина (Східна Малопольща), Західна Волинь, Холмщина і Під­ляш­шя, Західне Поліс­ся: Станіславське, Тернопільське, Волинське, Львівське (без восьми західних повітів), Поліське (без Косівського і половини Пружанського повітів) воєводства, Холмщина (Люблінське воєводство) та половина Більського повіту Білостоцького воєводства. Таке «через­смуж­жя» створено навмисно, з політичних міркувань: польський уряд категорично не спри­ймав прагне­н­ня українців мати, принаймні в Галичині, окремі адміністративні одиниці. Водночас поляки всіляко намагалися зберегти певне від­чуже­н­ня, що існувало між населе­н­ням Галичини, яке пере­важно сповід­увало греко-католицьку віру, і мешканцями українських земель, які раніше пере­бували у межах кордонів Російської імперії й сповід­ували православʼя. 

У більш широкому ро­зумін­ні термін «Західна Україна» у між­воєн­ний період вживали щодо тих земель, які були під владою Польщі, Румунії та Чехо-Словач­чини. Окрім на­званих територій у межах кордонів Польщі, це також землі Пів­нічної Буковини й Закарпа­т­тя. Після входже­н­ня західноукраїнських земель до складу УРСР (див. Воз­зʼ­єд­на­н­ня українських земель в єдиній державі) назва «Західна Україна» закріпилася за областями, створеними 1939–46 (крім Ізмаїльської).

Нині цю назву використовують у двох значе­н­нях: здебільшого мають на увазі лише три галицькі області — Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, однак досить часто її вживають і для означе­н­ня територій семи областей — трьох галицьких, а також Волинської, Рівненської, Чернівецької і Закарпатської.