Земельних власників Всеукраїнський союз

ЗЕМЕ́ЛЬНИХ ВЛА́СНИКІВ Всеукраїнський союз — правоконсе­рвативна організація. Створ. у травні 1917 на Полтавщині з ініціативи поміщика Костянтиногр. пов. М. Коваленка. Спочатку діяв як губерн. організація Всерос. союзу земел. власників. Єдиної політ. платформи не мав. Обʼ­єд­нуючи великих та середніх земел. власників (зокрема і замож. селян), ставив за мету збереже­н­ня приват. власності на землю. Пере­бував в опозиції до УЦР та її аграр. політики. У нац. питан­ні одна частина чл. З. в. в. с. ви­ступала за єдину і неподільну Росію, ін. — стояла на державниц. позиціях. У квітні 1918 разом із Укр. демократ.-хлібороб. партією організував проведе­н­ня Хлібороб. кон­гресу, на якому геть­маном України проголошено П. Скоропадського. 26–29 травня 1918 у Києві від­бувся всеукр. зʼїзд союзу, на який прибуло понад 500 делегатів. Головою зʼ­їзду обраний селянин із Херсонщини Г. Сидоренко. На зʼ­їзді працювали обрані делегатами дві комісії — земел., зав­да­н­ням якої був роз­гляд земел. реформи, та комісія із боротьби з анархією. Результатом їхньої роботи стало виробле­н­ня низки резолюцій з усіх нагал. аграр. про­блем. Член земел. комісії висловилися проти ви­значе­н­ня будь-якої норми щодо купівлі-продажу землі (від­повід­ну доповідь зачитав секр. зʼ­їзду С. Гуляницький). Резолюція комісії містила осн. вимоги: повна свобода земел. наділів; боротьба зі спекуляцією землею; за­провадже­н­ня покарань за пере­продаж землі; на­да­н­ня пільг дріб. власникам та ін. Зʼїзд також ухвалив проект закону про засіви на базі наказу головнокомандувача нім. військами в Україні фельдмаршала Г. фон Айхгорна. Значну увагу приділено про­блемі виробле­н­ня аграр. законодавства. Промовці висловили незадоволе­н­ня тим, що урядова аграрна політика проводиться без участі найбільш зацікавлених у цьому питан­ні хліборобів, тому делегати ухвалили резолюцію, де, зокрема, висловлене побажа­н­ня, щоб законо­проекти, які стосуються інтересів землеволоді­н­ня, землекористува­н­ня, сільс. і ліс. господарства, роз­роблялися за без­посеред. участі пред­ставників хліборобів. Від­чуваючи під­тримку з боку влади, З. в. в. с. роз­горнув широку роботу на місцях: від­новили діяльність місц. осередки союзу, які припинили своє існува­н­ня за умов більшов. окупації, до їх складу записалася значна частина селян. Великоземел. чл. союзу вимагали від П. Скоропадського при­значити головою уряду князя О. Голицина, однак геть­ман від­мовився від їхньої кандидатури. Гол. роз­біжність між союзом і геть­маном полягала у різному бачен­ні шляхів роз­вʼяза­н­ня аграр. пита­н­ня. Ідеалом П. Скоропадського (як прихильника столипін. реформи) були дрібні, високо­продуктивні приватні господарства, натомість союз ревно об­стоював неподільність поміщиц. землеволоді­н­ня. Лідери З. в. в. с. із групи великих земле­власників (Ф. Гейден, І. Дусан та ін.) роз­глядали Українську Державу як тимчас., пере­хідну форму до від­новле­н­ня єдиної Росії. На­прикінці зʼїзд союзу в ультиматив. формі висунув вимогу долучити його пред­ставників до роз­робле­н­ня законодав. бази аграр. реформи. Союз став актив. гальмівним чин­ником у реалізації аграр. реформи. Зуси­л­лями його пред­ставників у комісії з роз­робле­н­ня земел. законодавства за­блоковано врегулюва­н­ня принцип. про­блем: механізму пере­ходу землі від власників до Держ. земел. банку, рівня імперативності від­чуже­н­ня землі, процедури торгів тощо. Під­тримка політики геть­мана з боку союзу була обмеженою, вибірк. і стосувалася лише тих заходів, що від­повід­али інтересам поміщиків. Соц. неоднорідність союзу (від великих земле­власників до середнього селянства) спричинила восени 1918 від­діле­н­ня частини його чл. в окрему партію — Всеукр. союз хліборобів-власників (селян), яка стояла на позиціях укр. державності (згодом пере­йменов. в Укр. нар. партію). 20 жовтня 1918 середні та дрібні власники на чолі з М. Коваленком пере­дали геть­ману меморандум із заявою про під­тримку держ. незалежності України та аграр. реформи, спрямов. на обмеже­н­ня великої земел. власності. Мета діяльності нового союзу — об­стоюва­н­ня незалежності України. Главою держави ви­знавався геть­ман, якому до склика­н­ня сейму (не пізніше 1 лютого 1919) повин­на належати вся повнота верхов. влади. Союз також ви­ступав за укр. мову як державну, автокефалію укр. православ. Церкви, створе­н­ня нац. армії, збереже­н­ня принципу приват. власності на землю, але негайне проведе­н­ня аграр. реформи в інтересах широких верств селянства на основі примус. викупу землі. У питан­ні принципу формува­н­ня уряду під­тримав Укр. нац. союз — уряд держави мав бути національно-демократичним. Натомість великі земле­власники вимагали федерації з майбут. небільшов. Росією та недоторкан­ності великої земел. власності. На 2-му Всеукр. зʼ­їзді хліборобів-власників, що про­йшов у Києві 5–7 листопада 1918 (бл. 1000 делегатів із різних регіонів України), від­бувся остаточ. роз­кол З. в. в. с. — дрібні власники залишили організацію та при­єд­налися до Укр. демократ.-хлібороб. партії. Союз припинив існува­н­ня після паді­н­ня Геть­манату.

Завантажити статтю