Землекористування

Визначення і загальна характеристика

ЗЕМЛЕКОРИСТУВА́ННЯ — користува­н­ня землею в установленому законом порядку; обмежена на місцевості частина земельного фонду, на­дана державою користувачу для господарської або іншої діяльності. Є обʼєктом права, земел. та містобудів. від­носин. Землекористувачу видають документ, що засвідчує право на землю, з планом, ви­значеними площею, довжиною ліній меж та, за необхідності, з геодез. координатами межових знаків. Отже, З. — це система госп. та ін. викори­ста­н­ня землі, сформована в країні під дією обʼєктив. чин­ників або за­проваджена державою. Його мета — отрима­н­ня макс. прибутку від викори­ста­н­ня землі за умов дотрима­н­ня вимог щодо її збереже­н­ня й поліпше­н­ня. Система рац. З. перед­бачає вироб. (корис., ефектив., сусп. чи комерц.), ресурсоощад., від­творювал. і природо­охорон. аспекти.

Нині в Україні формується нове екон. середовище, значна частина елементів якого пере­буває на стадії становле­н­ня. Це стосується і сукупності знань про З., яке як осн. складова нерухомості формує центр. ланку всієї системи ринк. від­носин. З екон.-філос. по­гляду З. є інфра­структур. категорією, повʼязаною зі створе­н­ням умов, необхід. для здійсне­н­ня вироб., комерц., соц., екол. та ін. видів діяльності. Всі обʼєкти З. при­значені для обслуговува­н­ня потреб економіки — забезпече­н­ня с.-г. виробництва, пром.-цивіл. будівництва, рекреац. діяльності тощо. З фінанс. по­гляду земля є фінанс. активом. Правильне ви­значе­н­ня її доціл. викори­ста­н­ня, яке буде приносити дохід, — важлива перед­умова організації ефектив. діяльності під­приємств. Вартість земел. ресурсів становить 40–50 % вартості нац. багатства держави. З по­гляду правових від­носин З. — право володі­н­ня і користува­н­ня земел. ділянкою, яка пере­буває у власності й на­дана в по­стійне користува­н­ня або оренду. Юрид. сутність землеволоді­н­ня і З. у більшості випадків ви­значають особливості екон. роз­витку країни та її істор. традиції. Від­повід­но до ст. 79 Земел. кодексу України, З., як і землеволоді­н­ня, трактують через сукупність понять земел. ділянки як частини земної поверх­ні з встановленими межами, певним місцем роз­ташува­н­ня та ви­значеними щодо неї правами; права власності, володі­н­ня та користува­н­ня на таку земел. ділянку, що поширене в її межах на поверх­невий (ґрунт.) шар, а також на водні обʼєкти, ліси і багаторічні насадже­н­ня, які на ній знаходяться; права власності, володі­н­ня та користува­н­ня на таку земел. ділянку, що поширене, на від­міну від ін. країн світу, на про­стір над і під поверх­нею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведе­н­ня житл., вироб. та ін. споруд. Таке ви­значе­н­ня суті З. не вичерпує всієї сукупності ознак, властивих його змісту. В теорії й практиці необхідно роз­різняти поня­т­тя З. як матеріал. (фіз.) обʼєкта і як комплексу соц., екол. та екон.-правових від­носин, які забезпечують спец. порядок його викори­ста­н­ня, володі­н­ня, а в окремих випадках — роз­порядже­н­ня ним та особливу стійкість прав. Власник землі (орендар) має право роз­поряджатися таким обʼємом повітряного простору над землею, який він може ро­зумно використовувати з урахува­н­ням законодав. та договір. обмежень. Аналогічні обмеже­н­ня встановлюють і на викори­ста­н­ня під­зем. мінерал. ресурсів у процесі земле­впорядкува­н­ня.

Під З. с.-г. під­приємства ро­зуміють земел. масив, офіційно закріплений за ним для вироб. цілей. Він повинен бути чітко ви­значеним на місцевості, мати точні межі та юрид. статус, що фіксує його як обʼєкт господарюва­н­ня. У профес. від­ношен­ні поня­т­тя «З.» по­єд­нує правові форми викори­ста­н­ня землі й поширюється на пром-сть, ліс., с. господарства та ін. Цим терміном по­значають не тільки земел. масив окремого під­приємства, а й сукупне З. низки під­приємств. Виходячи зі сформованої в землеустрої практики, при ви­значен­ні поня­т­тя і змісту З. до нього зараховують усі види і форми власності на землю, а також різні види користува­н­ня землею конкрет. під­приємства. Через обмеженість земель, як і ін. природ. ресурсів, виникає потреба їх рац. викори­ста­н­ня. Щодо вичерп. джерел (енергет., мінерал. ресурси тощо) вагоме значе­н­ня мають найповніший видобуток, від­повід­не зберіга­н­ня, комплексне викори­ста­н­ня, утилізація від­ходів, обмеже­н­ня негатив. впливів на природу; викори­ста­н­ня від­творюв. ресурсів (земля, вода, тепло, світло тощо) — за­стосува­н­ня ефектив. систем землеробства, меліорації, про­гресив. технологій та організац.-екон. заходів, що забезпечують під­вище­н­ня родючості ґрунтів, від­творе­н­ня водного режиму, обмежують негатив. вплив землегосподарства на людей, рослин. і тварин. світи, геол. структури.

Субʼєктами З. в Україні є вітчизн. та іноз. юрид. й фіз. особи, спільні під­приємства — всі субʼєкти під­приємництва та держ. установи, що забезпечують рац. викори­ста­н­ня природ. ресурсів і належний високий рівень захисту довкі­л­ля.

Система З. повин­на пере­бувати під сусп. і держ. на­глядом. У реформуван­ні З. в Україні принципове значе­н­ня мають забезпече­н­ня свободи форм господарюва­н­ня (індивід., приватне, кооп., колективне та ін.) і задоволе­н­ня потреб країни в продукції землі. Зміна характеру викори­ста­н­ня землі потребує належ. аргументації та узгодже­н­ня з органами влади.

Літ.: див. Земельні ресурси, Земле­знавство.

А. М. Третяк

Завантажити статтю