Землі загального користування

ЗЕ́МЛІ ЗАГА́ЛЬНОГО КОРИСТУВА́ННЯ  — земельні ділянки, режим користування якими відзначається найбільшою загальнодоступністю для громадян. Входять до складу різних категорій земель України. Реалізація права заг. землекористування громадян щодо цих земель можлива у межах насел. пунктів, на землях природоохорон., оздоров., рекреац., істор.-культур., лісогосп. призначення, а також землях водного фонду. Самост. значення мають З. з. к. у межах насел. пунктів — міст, смт і сіл; вони забезпечують належне їхнє функціонування і використовуються з урахуванням вимог ген. плану та плану земел.-госп. устрою окремого насел. пункту. До складу цих земель входять земел. ділянки, що використовуються як шляхи сполучення (дороги, вулиці, проїзди, площі, набережні), для задоволення культурно-побут. потреб насел. (парки, сквери, рекреац. зони, сади, бульвари, лісопарки, пляжі, пам’ятки істор.-культур. спадщини та ін.), а також землі комунал.-побут. призначення (кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо). З. з. к. перебувають у віданні місц. рад, у держ. або комунал. власності, не можуть передаватися у приватну чи колективну власність. На таких землях дозволяється будівництво капітал. споруд відповідно до цільового призначення цих земель, а також тимчас. споруд легкого типу без шкоди для цільового призначення. В основному З. з. к. у межах насел. пунктів вільно і безкоштовно використовуються для задоволення потреб усіх без винятку громадян у встановл. порядку. Законодавством України передбачена можливість обмеження права користування зазнач. землями (зокрема при проведенні буд. або ін. робіт) шляхом закриття проїздів, перекриття вулиць тощо за рішенням уповноваж. держ. органу або органу місц. самоврядування. Відповідають за експлуатацію та займаються благоустроєм З. з. к. органи комунал. госп-в місц. рад і підпорядк. їм організації та установи.

Завантажити статтю