Зернобобові культури
ЗЕРНОБОБО́ВІ КУЛЬТУ́РИ — група культурних рослин, які вирощують для отримання продовольчого та кормового зерна, збагаченого білком. Об’єднані в бл. 60 видів, 17 родин. Серед них — горох, вика, соя, квасоля, боби, чина, нут, сочевиця, люпин, арахіс, лобія. Зерно цих культур залежно від сорту й умов вирощування має знач. вміст рослин. білк. речовин (горох — 22–34 %, арахіс — 24–30 %, соя — 24–45 %, вика — 26–35 %, боби — 28–35 %, люпин — 28–61 %), до складу яких входять цінні амінокислоти — лізин, триптофан, метіонін, цистин та ін. Важливе значення мають також клітковина та олія, вітаміни груп С, В, А, наявні в зерні більшості З. к. Споживають З. к. у вигляді стиглого і недостиглого (зелений горошок) насіння, крупів, борошна, соусів; використовують у консерв. виробництві та як сировину в харчової промисловості. Вирощують їх також з метою одержання високобілк. кормів для тваринництва (дерть, комбікорм, зелена маса, трав’яне борошно, сіно, силос, монокорм); вони мають і тех. значення, зокрема вироблений на їхній основі високоякіс. казеїновий клей застосовують у фанерній, авіац., текстил. та ін. галузях промисловості. Насіння конвалії та білок квасолі використовують у медицині. Здатність З. к. збагачувати ґрунт азотом завдяки розвитку на їхньому корінні бульбочкових бактерій, що зв’язують азот повітря, надає їм великого агротех. значення (підвищують родючість, поліпшують структуру ґрунту, позитивно впливають на його водний та пожив. режими).
У світ. землеробстві найпоширенішими серед З. к. є соя (США, Китай, Корея, РФ, Індонезія), горох (Азія, Європа), сочевиця, чина, боби (країни Середземномор’я, Індія, Афганістан, Арґентина), квасоля (Азія, Європа, Америка), нут (переважно в Індії). В Україні станом на 2000 З. к. займали пл. 383,2 тис. га, 2009 — 354,9 тис. га; валові збори становили, відповідно, 652,0 і 622,2 тис. т. Селекцію З. к. здійснюють установи УААН: Луган. інститут агропром. виробництва, Селекц.-генет. інститут (Одеса), Інститути рослинництва (Харків), кормів (Вінниця), Красногр. дослідна станція Інституту зерн. господарства (Харків. обл.), Уладово-Люлинец. дослідно-селекц. станція Інституту цукр. буряків (с. Жовтневе Калинів. р-ну Вінн. обл.), а також Полтав. аграрна академія. Серед вчених, які працюють над проблемами вирощування З. к., — С. Чорнобривенко, А. Бабич, А. Шевченко, М. Чекалін, А. Клиша.
Рекомендована література
- Чернобривенко С. И. Селекция зернобобовых культур на Украине // СиС. 1965. № 1;
- Чекалин Н. М., Корсаков Н. И., Варлахов М. Д. Селекция зернобобовых культур. Москва, 1981;
- Зернобобові культури в інтенсивному землеробстві. К., 1990;
- Бабич А. О. Сучасне виробництво і використання сої. К., 1993;
- Бабич А., Омер Р., Побережна А. Соя і соєвий шрот в годівлі тварин, птиці і риби. К., 2000;
- Чекалин Н. М. Генетические основы селекции зернобобовых культур на устойчивость к патогенам. П., 2003.
Завантажити статтю
