ЗМІЄ́НКО Всеволод Юхимович (16(28). 10. 1886, Одеса — 30. 10. 1938, Варшава) — військовик. Батько Г. Змієнко-Сенишин. Генерал-хорунжий Армії УНР. Закін. Одес. піхотне юнкер. училище (1906), офіцер. артилер. школу (1912), Микол. академію Ген­штабу (1914). Під час 1-ї світової війни — командир баталь­йону, від 1916 — ст. адʼютант штабу 39-го армій. корпусу на Пд.-Зх. фронті, полковник. В укр. війську від 1917: нач­штабу Одес. гайдамац. дивізії, пом. комен­данта Одещини, голова демобілізац. комісії УНР в Таврії, на Херсонщині, Катеринославщині; за Геть­манату 1918 — пом. нач­штабу 3-го Херсон. корпусу; в Армії УНР — нач­штабу Пд.-Сх. групи військ у р-ні Одеси, 1-ї стрілец. дивізії, Окремого корпусу УСС, від 1920 — нач­штабу 6-ї стрілец. Січової дивізії, що побл. Замостя зупинила на­ступ 1-ї Кін­ної армії С. Будьон­ного на Варшаву. Від того ж року — у таборах для інтернов. у Польщі. 1922–24 — викладач академ. курсів Ген­штабу Армії УНР у м. Каліш, від 1927 — нач. секції роз­відки і контр­розвідки штабу Міністра військ. справ Держ. центру УНР в екзилі. Засн. і голова (від 1931) Укр. військ.-істор. товариства, редколегії військ.-істор. ж. «Табор». Брав активну участь у діяльності Укр. клубу в Варшаві (1924–35). Автор спогадів і низки статей з історії укр. визв. змагань.