ЗА́ХІДНИЙ БУГ — річка, територія басейну якої знаходиться в межах України, Білорусі та Польщі (де називається Буг), ліва притока р. Нарев (басейн Вісли). На території Польщі впадає в р. Нарев у Зеґжинському водо­сховищі, що є джерелом водопо­стача­н­ня Варшави. До 1962 Нарев вважали притокою Західного Бугу. Довжина 772 км (зокрема у межах України — 401 км), площа басейну 39,4 тис. км2 (разом з р. Нарев — 73,5 тис. км2; зокрема у межах України — 10,1 тис. км2). Верхівʼя Західного Бугу знаходиться на території Головного Європейського вододілу Балтійського і Чорного морів. Формува­н­ня водних ресурсів річки починається на території України з Верхобузького пасма Подільського горбогірʼя — у Колтівській котловині по­близу с. Верхобуж Золочівського р-ну Львівської обл. Протікаючи у пів­нічному напрямку, Західний Буг пере­тинає заболочену рівнину Малого Поліс­ся, а нижче м. Червоно­град (Львівська обл.) — західну частину Волинської височини. Згодом вниз за течією, на від­тинку 184,8 км річка утворює природний державний кордон між Україною і Республікою Польща. За межами України, упродовж 178,2 км річка є природним державним кордоном між Республікою Білорусь та Республікою Польща. У верхівʼї долина терасована (ширина 1–3 км); заплава заболочена, є стариці. Річище звивисте (завширшки 8–15 м); на окремих ділянках ка­налізоване. У середній течії ширина долини 3–4 км, заплава маловиразна. Ширина річища 40 м. Швидкість течії 0,3–0,6 м/сек. Нижче долина Західного Бугу звужується до 1,0–1,5 км, пере­січна ширина річища становить 50–75 м, на окремих ділянках досягає 100 м і більше. Швидкість течії 0,1–0,2 м/сек. Похил річки 0,3 м/км. Головні притоки: ліві — Полтва, Рата, Солокія, Кшна (Польща); праві — Золочівка, Луга, Мухавець (Білорусь). У басейні Західного Бугу налічується понад 80 озер (територія Волинської обл.). Серед них виділяють групу Шацьких озер (39 озер), найбільшим з яких є оз. Світязь. На Західному Бузі споруджено низку водо­сховищ, найбільше з яких — Добротвірське (для потреб Добротвірської теплової електро­станції). Є близько 600 ставків (використовують для технічних та господарсько-побутових потреб, рекреації). Для гідрологічного режиму Західного Бугу характерні яскраво виражена весняна повінь (1-а декада березня) та низькі літньо-осі­н­ня (кінець травня–жовтень–листопад) і зимова (3-я декада листопада — 1-а декада грудня) межені, що порушуються літніми і зимовими паводками. Льодо­став триває від кінця грудня до кінця березня. Середньорічна витрата води по­близу м. Камʼянка-Бузька (Львівська обл.) становить 15,1 м3/сек., максимальна — 222 м3/сек. Від­повід­но середньорічна витрата води Західного Бугу на території Польщі — 54,5 м3/сек. (м. Влодава по­близу кордону з Україною і Білорус­сю), 157 м3/сек. (м. Вишків по­близу гирла). Вода гідрокарбонатна кальцієва з мінералізацією: весною — 497 мг/дм3, влітку — 518, взимку — 573. Середньорічний водний стік Західного Бугу з території України і Польщі на кордоні з Білорус­сю становить 1651 млн м3, іон­ний стік — 857 тис. т/рік (93 % — з території України, 7 % — Польщі). Гідрологічні пости в Україні — по­близу с. Сасів Золочівського р-ну Львівської обл. (від 1888), м. Камʼянка-Бузька (від 1944), м. Сокаль Львівської обл. (1957–88), с. Литовеж Іваничівського р-ну Волинської обл. (від 1980). Дні­провсько-Бузьким ка­налом Західний Буг сполучений з Припʼяттю, системою ка­налів — з басейном Німану (судноплавний у нижній течії). На Західному Бузі на території України — м. Буськ, Камʼянка-Бузька, Червоно­град, Сокаль (усі — Львівська обл.), Устилуг (Володимир-Волинського р-ну Волинської обл.); на території Білорусі — м. Брест.