ЗА́ХІДНИЙ Володимир Микола­йович (справжнє — Гладкий; 26. 08. 1908, с. Троянівка, нині Гусятинського р-ну Тернопільської обл. — 18. 11. 1977, Москва, похований у Києві) — журналіст і пере­кладач. Член КПЗУ. Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. На­вчався у Тернопільській українській гімназії. У середині 1920-х років нелегально пере­йшов польсько-радянський кордон, щоб уникнути арешту. Працював 1927–34 (з пере­рвою) у Він­ниці в редакції газети «Червоний край», «Більшовицька правда». Примусова колективізація та штучний голодомор 1932–33 спричинили зміну світо­гляду З. Восени 1934 у Польщі заарештований як роз­відник. На суді у Львові йому винесено смертний вирок, який перед стратою замінено довічним увʼязне­н­ням. У повоєн­ні роки З. працював у редакції газети «Радянська Україна», у видавництві «Радянська школа», згодом — директор Київського екс­периментального художнього комбінату. На­прикінці 1950-х років — на роз­відувальній роботі в Західній Німеч­чині. Автор художніх пере­кладів. З польської пере­клав оповіда­н­ня «Чотирнадцята частина (Картина з міського життя)» Е. Ожешко (опубліковано у збірці «Еліза Ожешко: Повісті. Оповіда­н­ня», К., 1952; разом з Ю. Назаренком), роман «Родина Яворів» В. Маха (К., 1953), повість «Павині пера» (разом з Ю. Назаренком) і трагедію «Юліус і Етель» (обидві — Київ, 1955) Л. Кручковського, повість «Хлопчина з Сальських степів» (К., 1965) І. Неверлі; з німецької — соціальна комедія «Терміново шукаю Шек­спіра» Г. Кіп­пгардта (К., 1957; разом із Н. Фірселем) та ін.